XII Поруч

Те, що мало відволікти від старого життя та проблем, навпаки показало, яке те «старе» насправді дороге і близьке. В одну хвилину на розбурхану емоціями душу Шарлотти рухнула ностальгія за минулим, буднями в яких: матір часто пече неймовірні млинці, батько ніжно обіймає, бабуся частує капустяними пирогами, а друзі вислуховують кожну «геніальну» ідею. Вона страшенно скучила за днями, коли можна до сліз сміятися і мовчки плакати, розповідаючи цим більше ніж словами. В Нью-Йорку вона й не помічала, що життя без родини та друзів робить її старшою, прагматичнішою, черствішою, та аж ніяк не щасливішою.

Минуле, спогади, місто, рідні люди вони не причетні до внутрішнього дисбалансу. Цю хитку конструкцію розгойдує лише сама людина. Втекти від тієї згубної звички не вдасться, навіть якщо на якийсь час і здається, що втеча пройшла успішно.

«Чи варто було тікати від сердешних мук, щоб привести сюди ж нові?» – картала себе рудоволоса красуня.

Вимучену та змарнілу, Хантінгтон зустрів  її широкими обіймами рідних і веселим духом Різдва на вуличках. Тепер хотілося навпаки відмотати час назад й поринути в минуле, щоб не думати про Нью-Йорк та події, що повнили її «нове» життя. Дівчина широко посміхалася зустрічаючим її батькам та друзям й вирішила замовчати про проблеми в особистому житті.

«Я нарешті вдома, наближається Різдво. Мені зовсім скоро двадцять п'ять, і ніхто не зіпсує мені мого свята».

***

Передсвяткова метушня, подарунки, веселі розповіді друзів, походи на ковзанку, шопінг в улюблених магазинах, вечірні посиденьки біля каміна, відвертали її увагу від усього на світі. Одного з таких приємних серцю вечорів, 22 грудня, у день народження Шарлотти зібралися всі близькі друзі, окрім Дейтона. Вони вже збиралися рушати в «Берил», коли новина від Стіва про нову дівчину Хайма одночасно приголомшила, потішила, і засмутила іменинницю.

– У тебе такий вигляд, ніби ти ревнуєш.

Шарлі впіймала себе на доволі важкій, щемлячій емоції й проковтнувши важкий ком у грудях відповіла хлопцеві:

 – Я навпаки рада за нього. Давно настав час викинути мене з голови і зайнятися особистим життям, – посмішка далася максимально важко й виглядала вельми штучно.

«Що за дурний настрій? Звідки ці дивні ревнощі? Я ніколи не кохала Дея, чого ж зараз так неприємно, це егоїзм?»

– Тут ти маєш рацію. Дійсно настав час щось робити зі своєю залежністю. Перший тиждень, зізнатися, я дуже переживав за нього. Він із котушок злетів, за пришвидшеною програмою. Ти ввижалася йому, у кожній рудоволосій дівчині.

– Чому ти мені не казав, що з Деєм були проблеми?

– Не хотілося порушувати твій крихкий спокій. Ти маєш вирішувати свої проблеми, а Дей свої. Дрю певно уб’є мене, та я маю сказати, щоб не виникало зайвих запитань до мого наступного прохання. Шарлотто, я вийняв його з петлі, – тихо заявив друг.

– О, Боже мій!

Стів підсів поряд з нею на канапу, сильно обійняв важкими, ведмежими обіймами й додав:

– У нього вже все минулося, це привід порадіти за нашого приятеля. Вірно? Я прошу тебе, як друга й розумну дівчину, намагайся не траплятися йому на очі, щоб не викликати рецидив. Ти ж добре розумієш, що ігри з психікою небезпечні.

– Як ніхто.

Врятувати вечір вдалося завдяки не одній пляшці спиртного та танцям у нічному клубі до втрати реальності.

«Як давно не було так добре. «Берил» вміє швидко й надійно забирати у полон безтурботності. Всі проблеми там за дверима, а тут тільки музика і веселощі», – посміхаючись думала Шарлі.

На хвилину стався перебій в енергопостачанні. По поверненню світла Мей  випадково кинула погляд на високого, світловолосого хлопця, що сидів на барі.

– Народ, Дін прийшов, – радісно крикнула іменинниця, шокуючи друзів.

– Шарлі!? – поруч стояча Катріна подивилася в напрям її погляду. – Серденько, Дін не може прийти.

– Що це я? Звичайно. Вибач, але той хлопець такий схожий на нього…

– Все гаразд. Чого ти так змарніла? Ти маєш право обізнатися. Ми всі сумуємо за ним, та я не бачу нікого схожого.

– Той у світлому светрі, біля бару. Зараз стоїть спиною до нас, хіба не статура Річардса?

– Але там немає жодного хлопця у світлому светрі.

– Ти жартуєш, Катріно? Ось же він, – сміялася Шарлотта, – Стояв біля білявки у червоному. Йде до виходу. Дрю, бачиш гарненького блондина у світлому светрі на вході?

– Там нікого немає, Шарлі, – насторожено відповіла подружка, вивчаючи емоцію на приголомшеному обличчі Катріни.

– Я приведу його вам і покажу, що не схиблена.

Шарлотта вибігла на вулицю за молодим чоловіком, що спинився на проїжджій частині. Вона закам’яніла, коли незнайомець повернувся обличчям до неї. Слідом вибігли переполохані друзі.

– І де він, Шарлотто? – обурювалася Дрю. – Чого ти стоїш на дорозі, ще й в одній блузочці? Захворіти вирішила?

– Я бачила його перед собою, але він мов розтанув.

– Кого бачила?

– Це був Дін, клянуся.