VIII Привіт, Нью-Йорк!

Літо пробігло напрочуд спокійно. Рідкі посиденьки з друзями та цілодобовий відпочинок стали звичним режимом дня Шарлотти. Але в кожного з друзів життя йшло своїм ходом, дедалі все важче вписуючи у графік зустрічі один з одним. Навіть найближча подруга стала рідким гостем у домі. Дрю нарешті влаштувалася на постійну роботу і знайшла хлопця з яким навіть почала проживати під одним дахом. Точніше вони обидва давно віднайшли один одного, але відважно намагалися боротися з власними почуттями. Дрю та Стів знайомі з дитинства і небажання псувати дружбу довго грало з ними жорстоку гру під назвою: «Цього не можна допустити». Молоді люди часто поводили себе досить дивно, Шарлі з цікавістю спостерігала за цією парочкою і зраділа, що нарешті вони наважилися зробити цей крок і переступити поріг дружби.

Сім'я Мей, як і планувалося, провела спільні серпневі канікули на теплих, пісках Флориди. Білі піщані пляжі, лагідний морський бриз і спекотне літнє сонце вдихнули в втомлену молоду дівчину свіжий ковток повітря. Допомогли повернути душевну рівновагу та прогнали почуття самотності. До кінця літа Шарлотта відновилася фізично і морально, навіть трохи набрала у вазі, знову виглядаючи апетитно.

Ось вона й готова до нового життя та повної відмови від старих проблем. Дзвінок Кларку закінчив день плануванням переїзду до Нью-Йорка вже у вересні. Розтягнуті будні змінили швидкоплинні дні очікування нового життя в чужому, але яскравому місті. Готуючись залишити все позаду дівчина все більше розуміла цінність минулого і людей, які завжди були поруч і будуть у її серці.

***

Вже кілька днів Хантінгтон був у солодкій, туманній хмарі спокою. У вересневі володіння входила золота осінь. Місто ніби віддалося мріям і не вірило, що скоро пряна казка стане холодною, мокрою дниною.

Місіс Мей влаштувала вечірку на честь від’їзду дочки, яка напрочуд швидкоплинно пронеслася повз винуватиці свята. Друзі, веселощі, вечеря – все пройшло, як завжди класно, немов сон розчиняючись у ночі. Тільки відверте розуміння того, що «як завжди», можливо, більше ніколи не повториться,  душило з середини. Її звичне життя стало минулим, починаючи уже від «тепер».

«Ось і кінець старої Шарлотти Мей. Її більше нема. Вже завтра, я самотньо, в компанії сотень людей, розгулюватиму вуличками Манхеттену. Зміниться все!»

Вночі їй снився давнішній сон. Вона знову співала на сцені для Діна, а він спостерігав, тримаючи у руках величезний букет червоних троянд, які під кінець пісні віддав комусь іншому. Квіти чомусь пожовтіли, а вона заворожено розглядала їх, не маючи сили відвести погляд і подивитися у чиїх руках таке з ними трапилося.

Вже по обіді, зібрані валізи чекали у машині разом з батьками, Шарлотта повільно обійшла дім, намагаючись закарбувати у пам’яті кожну деталь. Їхати не хотілося, але разом з тим її підганяла надія на щастя. Чомусь у рідному місті, яке вона так обожнює кожний звук та кинутий погляд навіювали сум і спогади, що обтяжували душу, не залежно від рівня їх позитивності.

«Вже сьогодні моє життя стане минулим. Я спроможна перегорнути цей розділ і йти далі. Я маю рухатися уперед», – повторювала собі Шарлотта. від’їжджаючи від будинку в якому виросла.

Дорога в нове життя була зрошена сльозами, але разом із тим, в міру віддаленості від рідного міста, з’явилася ейфорія від очікування майбутніх подій.  Нью-Йорк зустрів її гарним, теплим вечором, людними вулицями залитими сяйвом сотень вивісок та міською симфонією метушливих буднів.

Жовте таксі навіяло страх та напругу. Це перша її поїздка у громадському транспорті з того самого часу, як доля жорстоко відібрала в неї право на кохання. Відігнавши тривожні думки та спогади, які більшою мірою були її уявними та підсвідомими, Шарлотта сіла у невеличкий салон до молодого, привітного водія. Адресу «Джетт-Сетт» знав кожен таксист, тому почувши тільки назву чоловік рушив з місця, поїхавши гамірними, але поки незнайомими для Шарлі вулицями.

Увагу від власних почуттів цілковито перебрав на себе яскравий Нью-Йорк з сотнями туристів, які розкривши роти, розглядали тисячні вивіски П'ятої авеню та величними хмарочосами, що «пролітали» за вікнами її авто. Усі кудись бігли та поспішали. Як у мурашнику жодна мураха не стоїть на місці без роботи, так на нічних вулицях Манхеттену кожен знайде на чому сконцентрувати увагу.

Балакучий таксист, на ім’я Адам, зробив шлях веселим і інформативним. З його слів заклад Кларка був дійсно популярним, гурт талановитим, а от ціни кусали гаманці відвідувачів, що було єдиним мінусом. Коли вона сказала про ціль свого візиту у клуб, чоловік неочікувано запитав чи можна буде прийти її послухати, на що дівчина трохи розгублено, але дала згоду.

Залишаючи позаду чергові кілька кварталів, машина повернула праворуч, за громіздку сіру будівлю. Погляду представився свого роду легендарний «Джетт-Сетт». Двоповерхова, велика будівля з невисоким кованим парканом, більше нагадувала простий котедж, який повністю підсвічувався золотим світлом. Прикрашали будівлю величезні дзеркальні арочні вікна і чотири мармурові колони. Парадний вхід знаходився посередині стіни, над громіздкими двостулковими дверима якого висіла величезна, руда, неонова вивіска з назвою. Дивувало, що машина стала біля самого клубу, але не було чутно жодного звуку, що долинав зсередини. Перед входом здавалося нетипово порожньо, для такого роду закладу. Лише кілька людей, що заходили всередину, оживляли фасад і асфальтовану площу перед входом.

– Адаме, а чому немає відвідувачів? Ви  казали заклад популярний.