V Опритомнення

– Лікарю, коли вона прокинеться? – немов із-за зачинених дверей долинав голос матері.

– Місіс Мей, організму потрібен час. Вчора вона знову прийшла до тями, але буквально на кілька хвилин, – стримано відповів чоловічий голос. – Все залежить від Вашої доньки.

«Мама? Де я?» – у голові Шарлотти, з'явилися перші тихі роздуми. – «Про що йде мова? Темно... Чому навколо так темно? Чому я не можу розплющити очі? Боже, які важкі повіки, я не можу…» – раптово залишилася лише темрява та внутрішня порожнеча.

В невеличкій лікарняній палаті, біля самісінького ліжка потерпілої, батьки розмовляли з лікарем. Матір те і діло що дивилася на доньку, її перемотану голову, синці на блідому обличчі й руках, і ледь стримувалася, щоб не закричати від думки, що її дитя уже могло не бути в живих. Батько міцно обіймаючи дружину за плечі, з останніх сил не показував емоцій назовні. За переживанням жоден із них не помітив короткострокового опритомнення Шарлотти.

– На жаль, вона не пам'ятає, що сталося, – сказав лікар, кинувши жалісний погляд на морально розбиту жінку. – Медсестра встигла поставити лише кілька основних питань та її відповіді, породили для нас нові запитання.

– Що Ви маєте на увазі? – Том сильніше стиснув плече дружини.

– На питання про те, що з нею сталося, Шарлотта нічого не знає. Це була очікувана реакція мозку після травми. На найпростіше запитання «який зараз рік?», вона дала відповідь, що на дворі березень 2013 року.

Матір голосно заридала, прихиливши голову до грудей чоловіка.

– Місіс Мей, прошу, тримайте себе у руках. Ще дуже зарано робити висновки. Посттравматична амнезія, часте явище. Вона може поширюватися на кілька десятків хвилин, або кілька годин, рідше до кількох діб, які безпосередньо передують травмуючій події. Ваша дочка отримала забиття середньої тяжкості, але вони не настільки серйозні, щоб говорити взагалі про амнезію. Небезпека вже минула. Тому гадаю, пам’ять відновиться найближчими днями.

Том трохи відвів лікаря осторонь, запитуючи:

– Вона ще може згадати? Кажіть як є.

– Я не втішаю вас, а констатую діагноз. Очікуємо, що повне пробудження прийде з повним відновленням у її пам’яті усіх подій. Зарано про це говорити. А зараз їдьте додому і відпочиньте. Тільки Ваша донька повноцінно отямиться, ми повідомимо.

***

Минуло два дні, як довгоочікуваний дзвінок порушив тишу дому Мей і батьки відразу рушили у лікарню.  Лікар Льюіс знову прийняв їх у своєму кабінеті:

– Ми взяли ще планові аналізи, сподіваюся, вони будуть добрими, але мушу Вас засмутити. Шарлотта стверджує, що зараз березень 2013 року і їй двадцять три. Вона детально пам'ятає 10 березня 2013-го, але ні фрагмента за минулий рік. Я поки вирішив не травмувати її подробицями про обставини аварії. Боюся, що така втрата може призвести до ускладнень.

– А коли вона може згадати? – тихо запитала місіс Мей, зі страхом в очах.

– Все залежить від її психічної спроможності сприйняти ті події.  Ушкодження не такі сильні, щоб викликати втрату пам’яті. Тут щось інше, і ми дізнаємося що. Зараз прошу Вас поки не говоріть з нею довго, пацієнтка потребує спокою. Про минулий рік коротко та делікатно можна розповісти. Пам’ятайте, що варто уникати гострої теми смерті нареченого.

***

– Привіт, лисеня! – батько зайшов до палати перший, заводячи за собою матір.

– Таточко, мамо. Нарешті ви приїхали, – Шарлі здавалося, що це перша зустріч за багато днів. Фактично так воно і було, бо до аварії вона також їх не бачила кілька тижнів. – Ти якось змінився, чи мені здається?

– Він старіє, сонечко, – витиснула з себе жарт Алісія.

– Коли ти підстриглася? – оглядаючи з ніг до голови заплакану жінку. – Мені подобається зачіска, але не подобається, як ти виснажено виглядаєш.

Матір миттєво залилася сльозами.

– Я сказала, що щось не те, матусю?

– Ні, дитинко, все те, – відповіла стаючи навколішки біля ліжка доньки. – Як я боялася, що втрачу тебе. Як почуваєшся?

– Страшенно боліла голова та лікар Льюїс допоміг. А ще мене нарешті погодували.

– Хвала Богу, що тобі краще, – Алісія посміхалася крізь пелену сліз.

– Лікар говорив, що я кілька днів спала, але травма не серйозна. А хтось іще постраждав? Лікар чомусь не сказав мені про це. Я їхала в таксі до Дрю. Як водій?

– Він мертвий, – ледь вимовив Том, за що отримав гнівний погляд від дружини.

– Який жах, – Шарлі зблідла ще більше й відчула легку нестачу повітря, але не показала цього. – Де сталася аварія, я зовсім не пам'ятаю. Мені здається, що я благополучно дісталася Дрю, ми ще піцу замовляли.

– Сонечко, ця аварія сталася не 10-го березня, а в ніч з 8-го на 9-те лютого 2014 року. Сьогодні ж уже 12-те. Ти їхала ввечері з ресторану і водій не впорався з керуванням, – набравшись сміливості, сказав містер Мей.

– Я… – задумалася дівчина, потупивши погляд у стелю. – Ви жартуєте, так? Це такий розіграш?

– Ти їхала з… – продовжував чоловік.

– Ти їхала з ресторану. Не знаємо, з ким ти там була, – перебила Алісія, роблячи акцент на останніх словах. – Знаєш, не хвилюйся, за цей рік не сталося нічого важливого. Ну, хіба тебе підвищили до посади фінансового директора.