III Відверто...

– Усі свої дома. Хто тут?

– Дочко, я злякав тебе? – сказав з турботою грубуватий чоловічий голос.

З дальнього неосвітленого кута тераси вийшов худорлявий чоловік, вище середнього зросту, з акуратними вусами над верхньою губою.

– Батько?! – кинулася в обійми. – Ти нарешті вдома?

– Гей, моє руде кошеня, вирішило задушити старого? Краще скажи, хто він? Розкажеш таткові?

– Е-е-е, ти все бачив, так?

– Я прилетів всього кілька годин тому, вмостився тут щоб не проґавити тебе. І так, я усе бачив.

– Ти ж точно упізнав машину, навіщо запитуєш хто він?

– Твоя правда, упізнав. Містер Річардс брав мене на її купівлю. Подарунок синові на день народження. Але я запитую не просто «хто це був», а хто він для тебе?

– Друг! – відповідь пролунала невпевнено.

– Судячи з тону, можу робити висновки, що Дін набивається у зяті.

– Рано про це говорити, ми навіть ще на побачення не ходили. Тільки прошу, мамі жодного слова. Вона й так занадто хвилюється щодо мого особистого життя.

– Це буде наш маленький секрет. Ти сама маєш вирішити, коли, кому, і про що казати. А кандидатуру Діна, я особисто схвалюю.

– Тату, не квап події.

– Все-все, не буду. Дівчинко моя, я просто дуже хочу, щоб ти не помилилася з вибором, – обійнявши дочку.

«Ох, рідний, скільки ж разів я програвала у цій лотереї. Я теж хочу не помилитися», –  подумки дала відповідь.

Батько працював пілотом на пасажирському літакові, тому часто бував відсутній дома і не бачив усіх любовних мук доньки. Хоч відносини з татом були дуже теплими й відвертими, Шарлотта, як більшість дівчаток, ділилася сердечними справами радше з матір’ю.

«Нащо псувати йому настій, все минеться», – говорила вона завжди.

Запевнивши чоловіка у дружніх стосунках з сином його друга, на цей момент розвитку подій, Шарлі подалася спати.

Суботній ранок виявився важким. Голова розривалася від болю, реагуючи навіть на щебетання птахів за вікном. Ще й раптовий спалах у свідомості нагадав дивне сновидіння, яке встигло досвіту наздогнати її стомлений мозок.

Їй снилися, колишні хлопці, з якими були бодай якісь стосунки. Вона тікала від них дорогою вкритою червоними пелюстками троянд. Вони ж бігли за нею голим узбіччям й вигукували зізнання у почуттях, але ніхто й ногою не ступав на червону дорогу. Чомусь вона плакала. Ридання були такими сильними, що дихання одної миті перетворювалося на муку. Горло стиснулося сталевими кайданами болю, повітря голками пронизувало груди на вдиху. Раптом крики чоловіків затихли, та й самі вони зникли. Дівчина бігла з останніх сил, поки на шляху не з'явився Дін у білому одязі, що стояв спиною. Шарлі кинулася до нього, хотіла обійняти, але чоловік різко обернувся, зупинивши її незрячим поглядом, затягнутим білою полудою. Вона помітила, що він занадто блідий, навіть синюшний, мов неживий. Дін тримав у руках величезний букет червоних троянд, й раптово кинув його на землю, крикнувши не своїм голосом: «ЖИВИ!»

Цей доволі моторошний спогад значно ослабив радість від майбутнього побачення, але узявши себе в руки, Шарлі ухвалила рішення, вперше за останній рік, пропустити урок вокалу і провести час з батьками.

День проходив у спокійному ритмі майже до своєї середини.

– Доброго дня, тітко Алісіє! Шарлі, ще вдома? – На порозі дому Мей, стояла усміхнена Дрю Морган.

– Привіт, Дрю! Взагалі-то, вона пропустила спів і, мабуть, уже збирається до тебе.

– До мене?  А як же вече…

– Дрю, привіт! – закричала Шарлотта, збігаючи сходами. – Ти чого зайшла? – підбігла міцно обійнявши подругу.

– І я тебе рада бачити, Мей! Придушити мене вирішила? – поплескуючи дівчину по плечу. – Ти ж телефоном сказала, що…

– Я так і сказала, що увечері загляну до вас.

– А з Діном, скасовано?

– Дрю! – важко зітхнула Шарлотта, зрозумівши, що її таємниця відкрита.

– З Діном? Ти йдеш на побачення і нічого мені не кажеш? – збентежено запитала матір.

– Мамо, ти що? Я… Так, я йду вечеряти з Діном Річардсом. Не знаю, чи вийде щось із ним, тому до з'ясування обставин вирішила не говорити. А раптом ми не зустрічатимемося? Я не хочу тебе засмучувати.

– Ти мене не засмутила б, а поділилася своєю невдачею, дурненька. Запам’ятай, я хочу бути поруч, як при твоїх злетах, так і брати участь у падіннях, щоб мати можливість тобі допомогти підвестися.

– Але ти засмучуєшся, коли я з кимось розходжуся.

– Зате відчуваю твою довіру. Звичайно, я не можу радіти, коли тобі погано. Я плачу з тобою, сумую з тобою, переживаю з тобою. Я ж не тільки матір, а й твоя подруга, хіба Дрю не чинить так?

– Я зрозуміла, матусю. Пробач, ти як завжди маєш рацію, – обійнявши міцно матір, і цілуючи в щоку.

Щось у душі тепло защемило, бо підсвідомо Шарлотта знала, що довго не зможе приховувати від неї емоції стосовно керівника. Надто вони близькі з нею, надто щирі з самого дитинства.