II Обіцянка та решта неприємностей

Пара вийшла на безлюдну терасу де зазвичай закохані розглядають нічне небо над Хантінгтоном. Але сьогодні тут чомусь не було ні душі, окрім дивної парочки керівника та його підлеглої, що безслівно роздивлялася горизонт, не маючи сміливості почати розмову. Емоції на обличчі Діна були новими й геть не зрозумілим для Шарлотти:

«Що бентежить тебе, Річардсе? Я ніколи не бачила тебе таким. Зляканим? Схвильованим?»

Палкий погляд, стиснуті губи, кудись поділася привітна посмішка, благородний спокій та впевненість знайомого їй давно молодого чоловіка.

– Щось трапилось, Діне? – нарешті зважилася почати розмову.

– Трапилося, Шарлотто. Я відчуваю дискомфорт за своє питання про твоє особисте життя.

– О, все нормально, не переймайся.

– Я хочу спокутати провину. Якщо ти не будеш проти, запропонувати повечеряти в моїй компанії. Можеш відмовити, я не ображатимусь.

– Хіба я можу відмовити тобі, ти ж мій бос? – посміхнулася Шарлотта, розуміючи що відбувається.

– Можеш, звичайно можеш.

– Я залюбки приймаю твоє запрошення.

Його посмішка була чимось середнім між полегшенням і розгубленістю. Чоловік помітно нервував, мов добирав слів, аби продовжити діалог.

– Діне, щось ще? Я ж бачу, що щось не так.

– Побий мене грім, що ж я, як хлопчисько мнуся. Мей, дійсно є щось про що я не кажу.

– Ти лякаєш мене.

– Шарлотто, ти давно подобаєшся мені. Не знаю яка пелена сьогодні на мене найшла, і що з нею робити, але не можу більше мовчати. Я повернувся від самого дому, щоб сказати тобі… Я маю нарешті сказати, що ти мені не байдужа, Шарлотто.

Дівчина залилася рум’янцем і швидко закліпала від здивування, не проронивши ні слова.

 «Мені нічого не підмішали у коктейль? Я щойно почула зізнання від Діна Річардса?»

– Вибач, Шарлі, що ставлю тебе у таку ситуацію. Забудемо. Добре? Ти не зобов’язана відповідати мені взаємністю.

– О, ні-ні, все гаразд. Не вибачайся постійно.

«Повірити не можу. Я зі школи мріяла про цей момент, а зараз й слова сказати нормально не можу».

– Забудемо усе, ніби не було. Обіцяю не згадувати про це надалі, я все розумію.

– Я не казала, що хочу забувати. Ти щойно кликав на вечерю, і я залюбки піду з тобою за умови, що це буде побачення, Річардсе, – жартома протягнувши руку чоловікові на знак згоди.

Дін потиснув її й галантно поцілував холодну, ніжну шкіру. Цілунок ледь помітним дотиком на руці, залишив жагучий опік на юному дівочому серці. Він повільно наблизився і цього вистачило, щоб Шарлі відчула його свіжий парфум, переплетений з ароматом чоловічого тіла, та розуміла, що йде на дно. На самісіньке дно ейфорії від його дотиків та присутності.

– Можна я завезу тебе додому, Шарлотто?

«Мей, ти пропала. Не дивись у його вічі, бо втратиш розум. Не дивись взагалі на нього!» – кричала свідомість у її голові.

– Шарлотто?

– Мені незручно тебе обтяжувати, я візьму таксі, – переводячи погляд на вранішнє небо.

«Певне виглядаю, мов дурепа».

– О, Мей! – Дін посміхаючись, обхопив руками її обличчя, – Поглянь-но, люба, на мене.

Дівочим тілом прокотилася тепла хвиля приємної напруги, змушуючи її затремтіти й ненароком зачепитися поглядом на його губах. В животі щось, мов вибухнуло, провокуючи безболісний, але відчутний спазм. Ніжний дотик його вологих, холодних губ, обпік шоку. Дін прошепотів:

– Ти аж ніяк не обтяжиш мене, бо я дуже хочу провести з тобою бодай ще кілька хвилин. Я хочу бути поруч, Мей, бо ти подобаєшся мені.

Колись Дін був головним красенем школи, за ним дівчата бігали юрбою, при чому різної вікової категорії. Мей теж була серед членів клубу його прихильниць, та належала до того типу, що не виказували почуттів і виплакували усі сльози у щоденник.

Хоч вони й знайомі з дитинства, та різниця у соціальній популярності в шкільному середовищі грали свою безпосередню роль. Вона була йому лише дочкою татового друга, привітною, сором’язливою й напрочуд розумною дівчинкою за яку інколи доводилося заступатися. Перше кохання залишилося далеко в минулому. Хто ж міг подумати, що все так легко вдасться оживити стільки років потому?

– Я теж… Тобто ти теж подобаєшся мені, – ледь вимовила дівчина, зовсім по новому розглядаючи чоловіка, якого бачить кожного дня.

– Щиро надіюсь, що твоя симпатія колись переросте у кохання. Я все зроблю заради цього.

Мей посміхалася й додала:

– Завезеш мене додому, та спершу я маю виконати одну обіцянку.

***

– Пані та панове, леді та джентльмени! Сьогодні в нашому клубі співатиме вранішня зірка штату Нью-Йорк, – говорив зі сцени чарівний ведучий у світлій сорочці, зі спокусливо розстебнутим комірцем, – молода, приваблива леді, дівчина, яка ніколи не забуває виконувати обіцянки та виконає одну з них просто зараз. Зустрічайте, Шарлотта Мей!