*******

- Допоможи мені! - прошелестів мрець.

      - Ти мертвий, я не можу тобі допомогти.

      - Хранитель, ти відмовляєш мені в допомозі?

      - Ти хаотичний дух, а я не ангел, щоб піднімати тебе до небес.

      - Скоро ви всі станете духами, в цьому місті, ви всі тут помрете, і ніхто вам не допоможе.

      Я мовчки пройшов повз мерця, і попрямував далі тунелем, опускаючись все глибше вниз. Незабаром тунель розширився, і перетворився на величезну залу з кам'яними колонами, що йшли вверх, у порожнечу. Із-за колон показалися тіні, з мерехтливими кривими шаблюками в руках.

      - Тепер ти наш, Хранитель, - пролунав голос з їхнього боку.

      Тіні були без обладунків, і їхні обличчя були мені знайомі. Я спробував згадати, де я їх бачив, але не зміг.

      - Ми ханські шамани, не напружуй свою пам'ять, - сказав один із них. - Навіть тут ми здатні читати твої думки. Ми бачили тебе у шатрі хана Батия, коли твій дух висів під стелею. Ми помітили тебе, але не чіпали. Ти помреш тут, і зараз.

      - Це просто сон, - сказав я. - Ви не можете нашкодити мені.

      - Ти так думаєш? - вогняний розряд зірвався з ближньої шаблі, обпаливши мені плече. Я відскочив назад, неабияк наляканий.

      - Ну, а тепер що скажеш?

      Я висмикнув з ножен свій примарний метеоритний меч. У відповідь шамани трохи наблизилися до мене, ставши півколом. І в цей момент я відчув, що тут ще хтось є. Я подивився ліворуч, і побачив митрополита Никодима. Поруч з ним стояли Хранителі, з Михайлівського собору. Вони підняли мечі, і шамани відсахнулися назад.

      - Женіть геть цю нечисть звідси, - сказав Никодим Хранителям.

      Хранителі кинулися вперед, змушуючи шаманів тікати.

      - Світ наповнений дурнями, - сказав Никодим. - І ці дурні часто скалять зуби, бо вони дурні.

      - Я ще не помер? - запитав я Никодима.

      - Ще ні.

      - Тоді як я опинився тут?

      - Ти просто спиш. Шамани затягли твій дух сюди, але ми допоможемо тобі повернутися. Ти бачиш князя за мною?

      - Бачу людину в короні.

      - Це князь Ярослав.

      - Чого він тут?

      - Після фізичної смерті я потрапив в цей тунель, в цю порожнечу між світами, - відгукнувся князь Ярослав. - Я поклявся охороняти Ковчег Заповіту, і тепер за це розплачуюся. Але я витерплю, адже я князь.

      - Більше того, ти легенда, - сказав я.

      - Легендою стати неважко, - відгукнувся дух князя, - важко потім жити з цим, в різних світах.

      - Чи можеш ти, як дух, відповісти на одне запитання? - запитав я.

      - Попробую.

      - Хто він, цей хан Батий?

      - В нього немає минулого, - відповів Ярослав. - Я його не бачу. І, що найцікавіше, коли я торкаюся до нього, то він перетворюється в "ніщо".

      - Що значить, перетворюється в "ніщо"?

      - Це значить, що я наштовхуюся на абсолютну пустоту. Наче цього хана Батия і не існує зовсім, хоча повинен...

      - Чи доб'юся я своєї мети?

      - Не питай мене про це, я не можу вплинути на твою долю. Це твій шлях, і ти маєш пройти його до кінця. Для цього ти тут.

      - Я зрозумів тебе, княже. Мені не слід було питати, бо це вже друге питання.

      - Це не біда, - відповів князь Ярослав. - Іди звідси, тобі пора повертатися в світ живих.

      Я сіпнувся і прокинувся в своїй келії. Було темно, ще була ніч. У каміні ледве тліли дрова. Було прохолодно, і я щільніше закутався в ковдру, і заснув нормальним сном.

      Прокинувшись вранці, я одразу згадав слова князя Ярослава, уві сні. І ще я пригадав нещодавню розмову з бібліотекарем, яка стосувалася давніх знань, якими я володів. Час піджимав, і треба було закінчити тут свої справи, з переписом. Я знав, що потрібно зробити, і Никифор теж знав. Ми домовилися раніше, і він чекав на мене.

      Я піднявся в бібліотеку, і побачив розставлені вздовж стіни дубові лави. На кожній лаві, за довгим столом, сиділо по шість ченців-переписувачів. У кожного було перо в руці, перед кожним стояла чорнильниця і лежали чисті аркуші пергаменту. Дряпаючий звук ножів затих, і дві дюжини обличь вичікувально повернулися до мене.

      Никифор звернувся до писарів:

      - Це Алексус, ви знайомі з ним. Він зараз продиктує вам документ, із Закону Єдиного, який вкаже нашим нащадкам, що вони мають робити. Алексус хоче, щоб було багато копій, щоб ця інформація не загубилася в нашому світі. Для цього ми зібралися тут, всі разом. Він диктуватиме вам, а ви записуватимете. Пізніше ми ще зробимо копії, скільки встигнемо. Може, ще й латиною, якщо орда дозволить.

      Піднялася рука, і скептичний голос запитав:

      - Никифоре, а якої довжини буде ця вісточка нащадкам?