*******

- Як ви вважаєте, що це було? - запитав Володимир.

      - Можливо, щось… - почала була Нікатея, але тут же схилилася. - Тихіше! Щось наближається!

      Але ніхто нічого не чув. Нікатея знову підійшла до парапету, і стала напружено прислухатися, повертаючи голову в різні боки.

      Смерть! Смерть! Смерть! - загуркотіли барабани.

      - Подивіться туди! - крикнув один із стражників, біля вежі. - У темряві щось рухається.

      - Хто це? – стривожено спитав Володимир.

      До воріт наближалися кіннотники.

      - Це мої амазонки, - крикнула Нікатея. - Відчиніть ворота!

      Я хотів щось запитати, але Нікатея вже побігла до воріт, зустрічати своїх войовниць. У цей час підійшов тисяцький Дмитро, весь обдертий, брудний і в крові.

      - То це вдень, на вороному коні, була Руслана? - запитав він, спираючись на парапет.

      - Так, - відповів я. - Це вона носилася по полю, наче скажена. Такої войовничої дурепи я в житті не бачив.

      - А я не бачив всього цього, - промовив тисяцький. - Така відвага додала би мені сил, під час бою. Я ні на мить не міг опустити меча, під час сутички на стіні.

       - В них залишилася лише одна вежа, інші згоріли, - сказав Володимир. - Всі згоріли за один день, ніхто навіть збагнути нічого не встиг.

      Було приємно чути та бачити, що ці страшні вежі знищено, і монголи більше не зможуть ними скористатися. Але, в цьому випадку, мене більше бентежила доля загиблих амазонок. Щоб якось відволіктися, я притулився спиною до стіни, і почав шліфувати свій метеоритний меч.

      Потім я щось відчув, і повернув голову праворуч. Десь за двадцять кроків від мене стояла амазонка, повернувшись обличчям до поля. Вона плакала, наче дитина, що загубилася в лісі. Я підійшов до неї, обійняв за плечі і глянув у той бік, куди вона дивилася. Весь простір біля стіни було завалено трупами людей та коней, які так перемішалися, що в місячному світлі не можна було розрізнити, де що. Там лежав молодий і старий, розумний і дурний, багатий і бідний. Від них піднімався густий запах смерті, - запах крові, розпачу та жаху. Хоча ця амазонка і бачила щось подібне, під стінами Переяслава, і мала вже звикнути, але… звикнути до такого нормальна людина не зможе ніколи.

      - Бог їм суддя, і кожен сам собі суддя,- сказав я, звертаючись до амазонки. - У тих, хто там лежить, не було божественної печаті на чолі. До того ж, ми їх сюди не запрошували.

      Трохи далі стояли князівські дружинники, які теж перебували в деякому збентеженні. Зрозуміло, що вони й раніше бачили смерті на вулицях Києва, бачили людей, зарізаних у нетрях, або забитих на смерть. Бачили дітей, які помирали від голоду та хвороб. Але ніколи раніше їм не доводилося бачити результату такої бійні, яка сталася сьогодні вдень. На полі, під стінами Києва, не залишилося чистих ділянок, не залитих липкою темною кров'ю.

      Я спостерігав за дружинниками, які дивилися на цей банкет смерті, і які оніміли від цієї сцени. До них тільки тепер дійшло, що вони робили цілий день. Навіть я відчував зрадницький смуток, роздивляючись це побоїще.

      Підійшла Нікатея з Юлі-Аною.

      - Вони не були нам друзями, але це не пом'якшує біль втрати, - сказала Юлі-Ана. - Ходімо Алексусе, нам треба відпочити. Вранці розпочнеться нова битва, і проллються нові ріки крові.

      - Може почнеться, а може й ні, - відповів я. - Орда ще не скоро прийде до тями, і, швидше за все, вони чекатимуть на підкріплення, на прибуття ще кількох туменів. Які підійдуть днів за три, не раніше.

      Принцеса Нікатея якось сумно подивилася на мене, і промовила:

      - Міста та села охоплені вогнем, русичі розбігаються, куди очі бачать. В армії Батия понад сто тисяч воїнів, в жодну країну він не заводив так багато, і всіх одразу. Нічого не змінилося в світі, за минулі тисячоліття, взагалі нічого не змінилося. Як і раніше, людина прагне смерті ближнього свого, і нічого після себе не залишить, окрім кровавого сліду.

      - Ти не права, принцеса амазонок, життя не стоїть на місці, - відповів я. - Візерунок всесвіту вплітає в себе безліч змін, але ми осідлаємо цей візерунок, незважаючи на всі його примхи. Багато хто, в різні часи, був готовий померти заради цього.

      - Багато хто й помирав, - відповіла Нікатея. - Наша поява в цьому світі зламала весь порядок дій фальшивих Богів. І я не впевнена в правдивості цієї реальності, бо в повітрі висить загроза, і вона походить не від орди. Ти хоч не шкодуєш, що потрапив сюди?

      - Я намагаюся не думати про це, - відповів я. - В цьому немає сенсу.

      Якийсь час ми мовчки спостерігали за ополченцями, що метушилися внизу.

      З боку орди заспівав бойовий ріг.

      - Знову починається, - спокійно промовила Юлі-Ана.

      - Ні, не починається, - відповів Володимир. - Це вони попереджають, що йдуть збирати своїх вбитих та поранених. Нехай забирають своїх мерців, такий закон війни.

      Ближче до півночі стали відомі підсумки першої битви. Загинуло три амазонки Руслани, і півсотні дружинників. Лікарі продовжували свою роботу, і ці цифри постійно уточнювалися.