*******

Я глянув на ближніх амазонок, ліворуч від себе. Кожна випущена ними стріла несла на собі смерть. Ще я відзначив, що всі вони були дивовижно спокійні, і без жодної скутості в рухах. Було помітно, що вони серйозно загартувалися в боях за Переяслав.

      Облогова вежа підкотилася майже впритул до стіни. Ординці перекинули горизонтальну драбину, від вежі на стіну, і з дикими криками почали перебігати по ній на стіну. Розгорілася спекотна сутичка, замиготіли шаблі, мечі та сокири. Брязкіт заліза, бойові крики та стогін поранених розривали повітря. Багато ординців та князівських дружинників загинуло в цьому першому бою. Там, де стояли амазонки, жоден монгол не ступив на фортечну стіну.

      - Бах! Бах! - лунали удари тарана об ворота.

      Чисто випадково, краєм ока, я помітив, як вдалині щось промайнуло. Я повернувся в той бік і побачив, що до крайніх облогових веж скакала група амазонок. Я так і не зрозумів, як їм вдалося під'їхати так близько. Однак вони вже були біля веж, з палаючими смолоскипами в руках, а попереду всіх гарцювала Руслана на вороному жеребці. Вони почали закидати палаючі смолоскипи у відчинені нижні двері облогових веж. Дерев'яні сходи і сухі перекриття миттєво спалахнули, і монголи всередині веж почали задихатися від диму, а деякі вискакували назовні. І ті, що вискакували, металися по полю, наче живі смолоскипи.

      За коротку мить дівчата багатьох порубали біля веж, і почали пробиватися назад, крізь заслони монгол. Деякі з них впали від чорних стріл, однак більшості таки вдалося пробитися, і вони зникли за вигином фортечної стіни. Слідом за ними погналися монголи на волохатих кониках, доля яких мене вже не цікавила.

      А орда знову і знову дерлася, по приставних драбинах, на стіну, а величезний таран продовжував ламати ворота: Бах! Бах! Бах! А я стріляв і стріляв, доки не випустив всі свої стріли. Довелося витягувати меч, як і решті захисникам. Дружинники раз у раз перекидали драбини довгими баграми, і виливали вниз киплячу смолу. Коли перші ординці піднялися на стіну, біля воріт, дорогу їм заступили амазонки. Вони ніби вийшли з давньої легенди, і монголи знову зустрілися з надприродною силою. Ніколи я не бачив, щоб смертні жінки володіли мечами з таким мистецтвом, вмінням, легкістю та витонченістю. Мечі наче були частиною їхніх тіл, і продовженням їхнього розуму. З ординців, в тому короткому бою, не вижив ніхто.

      Згодом настали вечірні сутінки, але все навколо було освітлено загравою пожежі, - спереду палахкотіли облогові вежі, а позаду догоряли слобідські хати.

      Монгол було набагато більше, ніж дружинників на стіні, і подекуди їм вдавалося забиратися на стіну, і тоді спалахував бій на мечах. А ворота здригалися і тріщали, від ударів тарана. Потім, якось не поспішаючи, заграва пожежі притихла, і настала напівтемрява. Наступної миті пролунав протяжний звук рога, і орда почала повільно відходити від видубицької стіни. Перший штурм Києва обернувся для орди поразкою.

      На самому початку цієї битви, коли перший тумен тільки-но починав штурмувати стіни Києва, Батий здалеку спостерігав за цією битвою. І він мимоволі хмурнів, спостерігаючи, як русичі громлять його військо. Зі стін летіло не тільки каміння, а й лилася гаряча смола. Але основну біду принесли стріли амазонок, тих, хто розгромив його елітний тумен під стінами Переяслава. І сьогодні монголи гинули сотнями. Тих, хто вцілів у цій атаці, охопила паніка. Вже надвечір передові загони почали відступати, вносячи безлад у другий ешелон.

      - Що нам робити? – кричав тисячний, неспокійно гарцюючи біля хана.

      Під'їхав ще один тисячний і повторив:

      - Що робити?

      Потім третій:

      - Що нам робити?

      Батий не відводив очей від побоїща. Під стінами Києва була суцільна каша, монголи втратили будь-яку подобу бойового порядку. І цієї миті, коли орда вже відходила від стін Києва, фортечні ворота відчинилися, і амазонки клином врізалися в його відступаюче військо.

      Батий зачаровано спостерігав за згуртованими та легкими діями цих войовниць. Да, такої дисципліни та єдності йому ніколи не добитися від своїх воїнів. Його настільки захопило це видовище, що він навіть забув про своїх тисячних, які гарцювали поруч, і в істериці волали: «Що робити? Що нам робити?".

      Нарешті хан стрепенувся, і повернувся в реальність. Він прокричав своїм тисячним:

      - Відступаємо! Відкликайте тисячі! Стаємо табором навколо Києва! Облога!

      Наказ передали, і Батий спостерігав, як швидко відходить його армія від стін Києва. З похмурим гумором він зазначив для себе, що у втечі його воїни набагато спритніші, ніж у наступі. Але хан добре знав, що він ніколи не буде зважати на свої втрати. Його військо постійно зростатиме, і він безперервно посилатиме орду на стіни Києва, доти, доки всі ці русичі не перемруть від знемоги. Він зажене їх у глухий кут. У будь-якому випадку їхнє становище незавидне, і він досягне свого.

      Коли в сутінках монголи повністю відійшли від стіни, то я помітив, що на стіні нікого не залишилося.

      - Що ви робите? - з обуренням запитав я сотника Володимира, що підійшов. - А якщо орда знову атакує?

      - Не атакує, - відповів сотник. - Вони у темряві не воюють, такий у них закон.

      - Звідки тобі знати, який у них закон?