*******

Але найбільше мене вразила одна з амазонок, що стояла за принцесами. Вона здалася мені знайомою: міцна, засмагла та руда. Вона мені когось нагадала, але я не міг згадати, кого. Дівчина дивилася на мене, і на її обличчі не здригнувся жоден м'яз. Вже потім я дізнався, що цю хоробру амазонку звали Русланою, і вона командувала розвідницями Легіону.

- Посольство від хана Батия! - крикнув хрипким голосом герольд.

Ординці увійшли в зал молодцюватим кроком, у блискучих шкіряних куртках, облямованих лисячим хутром і переперезані широкими ременями. Першим йшов жилавий кривоногий дідок з орлиним носом; короткий, але міцний. Зростом метра півтора, з поголеною головою. На маківці, і за вухами, були залишені клаптики волосся, в які були вплетені золоті каблучки. На обличчі - ріденька борідка, і такі ж ріденькі вуса. Широкі вилиці, похилий лоб і маленькі розкосі оченята. Юлі-Ана, що сиділа біля мене, щось тихо пробурмотіла собі під ніс, - чи то від здивування, чи то від обурення. За ним йшов плечистий юнак з рудою шевелюрою, товстими губами і приплюснутим носом, з ніздрями, що роздувались. Третій був маленьким та непомітним. І хоча, по периметру зали були розвішані обереги з безлічі трав, але навіть вони не могли перебити запаху кислого монгольського поту.

- Сідайте за столи, благородні посли! - пробасив князь.

Всі присутні схилили голови, і почали займати місця. Михайло ляснув у долоні, і слуги, зі стравами та глечиками в руках, строєм рушили до столу, і це супроводжувалося радісним гулом. На якийсь час всі навіть забули про послів.

Для початку подали рідкий овочевий суп, потім салат із фасолі, цибулі та буряків. Потім принесли щуку в молоці, парену ріпу, холодець з телячих мізків та жилястої яловичини. Від телячих мізків Юлі-Ану знудило, і вона вийшла надвір. Я глянув на амазонок. Вони майже нічого не їли, байдуже колупаючи страви сріблястими виделками. Натомість посли активно спустошували тарілки з птицею, запеченими поросятами та дніпровською рибою. Та й брага, підсолоджена медом, подавалася регулярно.

Коли всі наситилися, князь голосно звернувся до послів:

- Що вам доручено передати мені, шановні посли?

Посли схопилися зі своїх місць, і стали купкою перед княжим троном. Заговорив кривоногий дідок:

- Відчиніть нам ворота града вашого! Хан Батий, повелитель Русі, передає тобі, що він слідує в Уропу, за Хатаном, і хоче там укласти союз із правителем угрів. Тому він наказує відкрити, перед ним, ворота Києва, і якщо буде так, то він обіцяє не завдавати шкоди нікому: ні граду, ні людям. Хан Батий бажає, щоб монголи та руси стали єдиним народом. Він дарує вам свою дружбу та заступництво.

- Передай хану Батию, що він може їхати в Уропу кудою завгодно, але повз Київ, - відповів йому князь. - Ми навіть дамо йому ескорт із сотні амазонок, як і личить повелителю Русі.

- Хан Батий не допускає жодних ваших умов, - гнівно крикнув старий посол.

- Це наша умова, і вона незмінна, - відповів князь, посміхнувшись до мене. Я посміхнувся йому у відповідь, і перевів погляд на посла. Мою увагу привернув самотній пучок волосся, на маківці його голеної голови. Не зводячи з нього очей, я підійшов до посла і почав йому тихо говорити:

- Я ніколи не був ясновидцем, у повному розумінні цього слова. Але все своє життя я вчився. Вивчав історію та інші науки, але найбільше я вивчав людей. І що більше я дізнавався про рід людський, то краще розумів його слабкості. Втім, перепрошую за питання: монголів цікавить філософія русів?

- Ти хочеш сказати, що ваша наука не для дикунів? - з іронією запитав посол. - Але я не образився на твої слова, русич. Степове життя суворе, і не залишає часу для філософських роздумів. Хоча, мій хан цікавиться астрологією, нумерологією, рунами та іншими азами магії. Але це вас не стосується.

Після цих слів посол замовк на якусь мить, а потім викинув праву руку, в бік князя Михаїла.

- Слухайте друге послання, - вигукнув він. – У тому випадку, якщо ворота будуть зачинені, і Київ чинитиме опір, хан Батий спалить це місто за прикладом Переяславля. Всі жінки будуть продані в рабство, захисники вбиті, а кожен другий мирний киянин буде позбавлений лівої руки. Або правої, на його вибір.

І тут у залі зчинився неймовірний галас, дружинники потяглися до мечів, але безпорадно опустили руки, адже всі прийшли без зброї. Пролунали гнівні вигуки та удари по столу кулаками. В мене завмерло серце, і кров застигла в жилах. З убивчою ясністю я розумів: зараз щось станеться!

Князь підвівся з трону, і я помітив, як у нього засіпалася нижня губа.

- Тепер передай йому мою відповідь, - грубим голосом сказав князь. - Можливо, у вас на батьківщині хвилюються степи і тремтять гори, коли хан Батий пускає вітри, але це руська земля, київська, і для нас він лише божевільний дикун, із роздутою величчю, і який незабаром буде нами розбитий. Ну як, собакоїд, запам'ятаєш ці слова, чи мені вирізати їх у тебе на дупі, щоб хан прочитав?

- Скоро ви всі помрете! - крикнув посол. - Разом із цими переяславськими повіями, що сидять біля вас! Ми спалимо ваше місто, і зітремо його зі сторінок історії!

- Містян перемогти неважко, ординець, - промовила Зара, піднімаючись з лави, на весь свій величезний зріст. - Вони не чинитимуть належного опору, на відміну від нас, амазонок. Чи ти забув, як ваші тисячі смердюхів галопом тікали від нас? А щодо історії, то навряд чи такі нікчемності, як ви, мають владу над її сторінками.