Розділ 10: 2 травня 1240 року

     Минуло кілька декад. Якось, рано вранці, я зайшов до Юлі-Ани, яка сиділа на ліжку, підперши руками підборіддя, і байдуже дивилася на мене, зрідка позіхаючи. Вже давно настав ранок, а їй так і не вдалося з вечора заснути. Вона вкотре, всю ніч, вчитувалася в кожне слово, скрупульозно вивчала весь рукопис, переданий їй бібліотекарем. За ці дні вона вивчила весь список імен, із родоводу хана Батия, і була вражена зробленими висновками. І вона, насамперед, обмінялася своїми міркуваннями зі мною, вражена цим списком.

- Ну, що скажеш на це? - голос Юлі-Ани був спокійний, хоча я бачив, що вона була готова вибухнути, як цілий фургон феєрверків.

- Все спрацьовано занадто ретельно, він із роду козаків-характерників, - відповів я. - Нинішній Бату-хан був проданий монголам в дитинстві, а потім був обраний для цієї ролі виключно тому, що мав слов'янську зовнішність і магічні здібності. Все було влаштовано вкрай продумано, з посиланням на майбутнє завоювання Русі. В монгольських правителів було з кого вибирати, під цей план. Такий вибір неможливо зробити навмання, і це все пояснює.

- О боже! - Юлі-Ана злісно смикнула себе за косу. - Мені здається, ти розгадав цю таємницю, на яку я не надто звернула увагу. Але мені потрібно перевірити ще раз.

Я подивився на Юлі-Ану. Зараз вона була схожа на ведмедицю, з зубом, що розболівся в неї, під час сплячки.

- Вітаю, нарешті прокинулася, - сказав я. - Я вже думав, що ти заснула мертвим сном. До речі, ти знаєш, що означає титул «хан»?

Не чекаючи її відповіді, я сказав:

- Титул "хан" означає Король Сонця. Це пішло ще від китайців, з часів їхнього пророка Чіне. А вони перейняли цей титул у зараустрійців, він перекладався в них як «правитель світу».

При моїх словах Юлі-Ана посміхнулася і промовила:

- Да, я побудувала місток з соломи. Навіть гірше, ніж з соломи. Я побудувала цей місток із власних ілюзій.

Юлі-Ана взяла рукопис до рук, щось там ще почитала, і підмітила:

- Мені б не хотілося зустрітися з цим Батиєм, десь у лісі, віч-на-віч.

- Чому це так? Боїшся за свою цноту? Ти ж триметрових козодоїв перемагала в бою!

Юлі-Ана не встигла відповісти на мою шпильку, бо з двору долинули незрозумілі крики. Потім ці крики стали гучнішими, і пролунали вже в коридорі.

- Переяслав спалили! Переяслав спалили!

Я вискочив у коридор, і на льоту встиг схопити за комір ченця, що пробігав мимо.

- Чого кричиш? Кого спалили?

- Гонець прискакав до князя Михаїла, - важко дихаючи промовив чернець. - І звістку одразу Никодиму донесли. Орда захопила місто за три дні, і спалила його. Одне згарище залишилося.

- А що Никодим каже? – спитав я ченця.

- Никодим каже, що орда скоро тут буде, під стінами Києва.

- Ну гаразд, біжи далі, - я відпустив ченця і повернувся в келію.

Я давно чекав на щось подібне, але все одно це мене трохи приголомшило.  І не треба даремно витрачати час і описувати те, як ця звістка, про спалений Переяславль, приголомшила всіх киян, і як місто стояло на вухах до глибокої ночі. Як лунали всюди крики жаху та обурення, як розпач та страх читалися на обличчях містян. Дехто бурмотав заклинання, дехто шукав і розвішував обереги, інші молилися. Вечірні служби в соборах та церквах таки відбулися, але на них мало хто прийшов.

Але вже наступного дня місто зажило своїм звичайним життям. Ті ж юрби на вулицях, ті ж торгові вози, ті ж крики рознощиків води. Біля Золотих воріт, щоправда, юрмилося занадто багато стражників, а на самих воротах були опущені ґрати. А так у місті не було більше нічого підозрілого.

Наступного дня, ближче до обіду, ми з Юлі-Аною сиділи в бібліотеці, переглядаючи старі фоліанти. Раптом коридором прогупали кроки, і в бібліотеку квапливо ввалився Порфирій. Його обличчя просто горіло від бажання поділитися новинами.

- Амазонки в місті! - випалив він, і важко перевів подих.

- І багато їх? – спокійно запитала Юлі-Ана.

- Ціла колона, вони з Переяславля.

- Ходімо, побачимо, - звернулася до мене Юлі-Ана.

- Ходімо, і побачимо, - відповів я.

За воротами собору була жахлива метушня, гвалт та тиснява. На Соборній площі знаходився величезний натовп містян, намагаючись перекричати дзвони. Люди енергійно жестикулювали, із збудженими обличчями та гарячими очима.

- В чому справа? - я схопив за рукав низенького чоловіка, біля воріт. - Що трапилося, пане?

- Амазонки розбили орду під Переяславом! Вщент розбили! Три тумени роздовбали!

- І знатна була битва? - запитала його Юлі-Ана.

- Яка там битва? Драпонули, собакоїди!

- Втікли, побігли на Чернігів! - закричав інший чоловік поруч. – А коли бігли, амазонки їх наздогнали і страшенно порубали.

Згодом на площі з’явився князь Михайло, зі своїми приближеними сотниками.

- Брати русичі! – крикнув він, піднявши руки. – Кияни! Бог з нами! І Бог над нами!