*******

- Ти штовхаєш свій народ на самогубство, із собою за компанію, - сумно сказала Юлі-Ана. – Відправляй містян на захід, до Карпат. Там вони зможуть захиститися, а тут вони тільки заважатимуть нам битися.

- Ти пропонуєш містянам залишити Київ? А може нам укласти з ордою мирний договір?

- Ти вважаєш, що між ордою та Києвом можливий мирний договір? - недовірливо запитала Юлі-Ана.

- У нас немає вибору.

- Вибір завжди є, - Юлі-Ана енергійно мотнула головою. - Виведи всіх, хто не зможе битися. Захист та порятунок людей, це перший обов'язок правителя. Захист людей, а не купи каміння. А воїни залишаться боронити місто.

- Це все дурня, - похмуро промовив князь.

- Так, ще одна, за сьогоднішній день, - відповіла Юлі-Ана. - В смутні часи дурня множиться, як мухи в хліві, на купі лайна. І наступна дурня буде ще дурнішою за попередню.

Никодим, біля вікна, теж вирішив підтримати розмову.

- Я не бачив ще жодного разу, щоб війна розгорялася так швидко. Це ніби в клуню, набиту сіном, кинули запалений смолоскип. Вогонь, що спалахнув, на якусь мить можна пригасити, але потім полум'я знову злітає, - ще вище і яскравіше, ніж при підпалі. Орда вже спалила десятки наших міст і сіл. Я розмовляв з багатьма біженцями, які докладно описували всі ці страхіття. Тут мурашки по шкірі біжать, бо наш світ нестримно прагне провалитися в хаос.

Тут у кімнату ввійшов, без стуку, старий сутулий чернець з тацею, на якій стояли тарілки з соліннями та сиром, і лежало кілька короваїв із хрусткою скоринкою, якими славився Михайлівський монастир. Вигляд і запах їжі нагадали мені, що цього ранку, перед виходом з келії, я нічого не їв. У моєму животі, на мій сором, забурчало. Монах подивився на мене, і по-батьківському посміхнувся.

- На кухні цього з надлишком, - тихо промовив він. - А ще там печуться медові пряники.

Не чекаючи моєї відповіді, він вийшов з кімнати. А ми почали всі дружно втамовувати свій голод.

Коли я брав з підносу черговий шматок сиру, то відчув, що хтось торкнувся мого меча. Я розвернувся, і мій погляд ковзнув вниз. Здоровенний коваль сидів навпочіпки біля мого меча, і пильно роздивлявся його. Я відстебнув меч і простягнув йому. Він з цікавістю взяв його в руки, і пішов до свого крісла. Ось тепер я зрозумів, навіщо він тут був.

Коли ми наситилися, князь Михаїл почав свою промову. В ці хвилини його грубуватий голос був такий тихий, що нагадував приглушений гуркіт прибою. Свої слова він виголошував, ударяючи вказівним пальцем по долоні іншої руки, і почергово вдивляючись кожному в обличчя. І всі кивали, погоджуючись з усім, що він казав.

- Ми повинні виконати те, що має бути виконано, - в кінці сказав князь, даючи зрозуміти всім, що розмова закінчена.

Потім він повернувся в мій бік, і дивлячись мені прямо в очі, промовив:

- Алексусе, ти знаєш, як можна взяти людей під свою владу? Виклади найпростіший спосіб.

Я з подивом подивився на князя, одразу не зрозумівши, до чого він хилить. Але потім до мене дійшла його думка, і я відповів йому:

- Випусти, князю, на вулиці Києва лютого лева. Містяни в паніці, в них душа в п'яти пішла. І тоді ти їм спокійно повідомляєш, що впораєшся з цим левом голими руками. Потім вбиваєш звіра, і наказуєш підвісити його тушу на Соборній площі. Але нехай його вішають самі містяни. Згодом вони будуть хвалитися своєю безстрашністю, і не обмірковувати, що ти за людина. Але будь-якому твоєму наказу вони підкоряться, з великою радістю. Ось так ти починаєш командувати всім містом, і воно стає тобі підвладним. Тому що врятувати місто від чудовиська зміг лише ти, герой до мозку кісток. І ніхто навіть не замислиться, що це приручене чудовисько, в образі лева, випустив саме ти.

Михайло примружився, і якось лукаво посміхнувся мені.

- Ти дуже небезпечна людина, Алексусе. Так ти можеш взяти під владу не лише Київ, а й всю Русь.

- Шляхи Господні несповідні, - відповів я. – Але моє призначення тут: виконувати твої накази, князю. І ніхто, крім мене самого, не вб'є мого власного лева.

- Я запам'ятаю твої слова, - сказав Михайло. - І якщо хан Батий помре без мого наказу, який прирече його на смерть, то, в такому разі, твоя місія вважатиметься невиконаною. Постарайся, Хранителю, не забути цього. А тепер залиште мене!

- І хай здійсниться воля нашого князя! – голос Дмитра цієї хвилини був не надто твердим.

Коли останній із гостей вийшов з кімнати, князь плюхнувся у крісло біля каміна. Він подумки почав будувати плани, виконання яких могло принести безсмертя його імені серед нащадків, на сотню поколінь вперед. Але якщо він зазнає поразки, то буде проклятий цими же нащадками. Чи судилося йому виконати задумане?

- Буде цікаво, якщо випустити на вулиці міста прирученого лева, - повторив він уголос слова Алексуса. - А якщо випустити слона?

Князь зайшовся дзвінким сміхом.