*******

- Чим це можеш довести? - Михайло запитав це таким тоном, наче слова тисяцького не викликали в нього довіри. - Ти захопив полонених?

- Ні, не захопив, - відповів Дмитро. – Але ми знаємо, що Батий спалює всі міста, які йому не здаються. А Переяславль ніколи не відчинить йому свої ворота.

Князь нервово повів плечем.

- Можливо, це серйозний аргумент, але мені він нецікавий. Твоє повідомлення, - звернувся князь до розвідника, - це вже торішній сніг, воно втратило свою актуальність. До нас підкрадаються історичні часи, які щодня приносять зміни. Те, що вчора було важливим, сьогодні вже не має значення, а завтра за нього й ламаного шага не дадуть. Ти зрозумів, що я сказав?

- А як мені не зрозуміти, зрозумів, - відповів Володимир. - Але ти мене не дослухав, князю. Разом з ордою йдуть союзні їм… новгородські полки. Бо Новгород, як відомо, тепер став монгольським протекторатом. Орда йде досить швидко, спалюючи по дорозі всі міста та села, і долаючи всілякий опір.

      - Да, у будь-якому разі, нам потрібно готувати Київ до тривалої облоги, - роздратовано сказав князь. - Під захистом київських стін ми створимо грізну силу, поки у Батия немає можливості переправитися на правий берег Дніпра. Переправити на інший берег таку армію, - це такий самий міф, як політ над водою.

Тисяцький знизав плечима:

- Ми не знаємо, може вони і мають такий дар польоту. В будь-якому випадку, орда небезпечна до тих пір, поки ми її не розіб'ємо. І хоча я не вірю в їхню надуману силу та міць, але хан Батий вже захопив половину Русі. Його військо у багато разів перевищує наше, і весь час поповнюється новими сотнями русичів, які потрапляють йому в полон.

Тут заговорив Никодим, що стояв біля вікна, і до цього часу мовчав:

- Якби руські князі не пов'язли по вуха в міжусобних війнах, то вони б давно розбили ці ординські банди. Навіть безчинства монгольської орди не стали для них приводом забути сварку, що тягнеться вже триста років. Ось і насолоджуйтеся своєю владою...

Після цих слів я не помітив жодного обурення на обличчі князя. І я здивувався тому, наскільки він міг тримати себе в руках.

- Я чув, що з ордою йде величезна кількість шаманів, - промовив коваль, що сидів у кріслі. - Вони використовують свою чаклунську силу, щоб умертвляти руських воїнів. І ще полонених напувають якоюсь отрутою, яка голови їм туманить.

Тисяцький лукаво глянув у бік коваля, і промовив з посмішкою:

- Чаклунські хитрощі ще нікого не вбили, як і не захистили від стріл та меча. Шамани розлучаються з життями так само легко, як і звичайні воїни. Але це не важливо. Після довгих роздумів, я дійшов одного висновку…

- До якого висновку? - перебив його князь.

- Я стежу за караванами, що прибувають по Дніпру, від Чорного моря. І за останні три місяці жодного з них не прибуло. Тобі відомо, князю, що основні торгові шляхи сходяться тут, у Києві. І значна частина товарів, що постачаються на Русь, проходить через Київ. Але зараз річкові каравани сюди не доходять. Якщо не брати до уваги воєнний час, то це безпрецедентний випадок.

Князь доклав всіх зусиль, щоб не вибухнути.

- А якщо торговці, раптом, вибрали своєю метою інші шляхи та міста? А може це випадковий збіг?

- Не обманюйся, князю, це не простий збіг обставин. Монголи перервали зв'язок між Києвом та Чорним морем. Вони грабують та вбивають кожного, хто намагається прорватися сюди.

- Руські міста пов'язані не одним шляхом, - несподівано підвищив голос Михайло. - Хіба не так?

- Точно так! - відповів Дмитро. - І всі шляхи перерізані. Це дальня блокада, князю. Якщо торгівля найближчим часом не відновиться, то Київ позбавиться безлічі життєво важливих речей.

Дмитро говорив щиро, як і належало в таку хвилину. Але я чудово знав, що всі проблеми, про які йшлося тут, скоро випливуть на поверхню. Адже свого часу я, все-таки, вважався непоганим стратегом. Але щось радити їм зараз, в цю годину, я не важав за потрібне. І не просто не потрібним, а навіть шкідливим. І якоїсь миті мій погляд зачепився за купу паперів, що лежали на облупленому столі, біля вікна. Вони рясніли малюнками та знаками, що зображували монгольських воїнів.

Князь помітив мій погляд, і підійшов до столу, кивком голови підзиваючи всіх інших. Він взяв зі столу і розгорнув товстий пергаментний сувій, і світло впало на зображення людського обличчя. Його, скоріш за все, довго возили в сідельних кінних сумках, бо лінії стерлися, але портрет залишився виразним. Портрет синьоокого чоловіка, з світлим волоссям. І схоже, що він був високим, хоча точно стверджувати це було безглуздим. У кожному з руських міст такий молодець міг проживати, не викликаючи підозр у громадян.

- Це і є хан Батий, - промовив князь, - власною персоною.

Це його визнання змусило мене відчути недавній холод цієї кімнати, що панував тут, до вогню в каміні. Мені стало незатишно.

Князь помітив моє збентеження, і пояснив:

- Так, ця людина і є правителем монгольської орди. Його жорстокість і божевілля набагато страшніші, ніж будь-коли зустрічалися нам. Тисячі русичів, під загрозою смерті, вже проголосили його своїм правителем. З кривавою війною він іде по Русі, і тому, незабаром, варто чекати його приходу під стіни Києва. Це охолодить всіх, - і правих, і винних. Але я вже послав гонців до Іскоростеня, Угліча, інших міст. Напевно, скоро прибуде підмога.