*******

- Це незабаром скінчиться, - втішно відповів я. - Я вже, мабуть, піду. Хоча, ти мені так і не розказав про алмази в глині.

Никодим посміхнувся і промовив:

- Того старого звали Фобс, і він називав себе Титаном Атлантиди. Він казав, що дуже багато людей проживає життя, не вміючи насолодитися тим, що мають. Він розповів мені легенду про чоловіка, якому друг подарував глиняний горщик і сказав: "Зазирни в нього, коли тобі буде важко". Чоловік сховав той горщик подалі, і став жити, як жив, намагаючись накопичувати багатство. Вже на схилі років, глибоко постарівши, і вже будучи при смерті, він згадав про той горщик. Знайшов його і заглянув усередину, і побачив там величезний алмаз.

- А сенс у чому? - запитав я.

- Фобс стверджував, що наше життя подібне до глиняного горщика. Поки ти не заглянеш в нього, і не зрозумієш його суті, ти не зумієш насолодитися тим, що в ньому є.

- Але це, глибинне розуміння життя, часто позбавляє людину радості, - сказав я, підводячись. - Можна не туди зазирнути, і бути розчарованим до кінця свого життя.

Митрополит на мої слова не відповів.

Вже на виході, біля дверей, я зупинився і голосно промовив, звертаючись до Никодима:

- А все-таки Ісуса ніхто не протикав, і наконечник списа ваш фальшивий. Джошуа був серйозним проповідником, з племені Есейних, непротивником. Але був засуджений людьми як богохульник, і був забитий камінням до смерті. Забитий за те, що проповідував Великого Духа, Творця, Джеховіха. Він не поклонявся Богам, а тільки Творцеві, своєму Небесному Отцеві.

Никодим подивився на мене розгублено-запитливо:

- То може і наша християнська релігія фальшива?

- І ваша релігія фальшива, бо придумана фальшивим Богом, Луїамонгом, - відповів я. – Але цей Бог вже був кинутий до пекла, коли перший папа сів на престол. Якось про це поговоримо.

      Не чекаючи відповіді, я квапливо вийшов із собору, і попрямував до бібліотеки. Підходячи до будівлі, я подумав: «Чи є в глині алмази, для таких як я?». Але відповіді я не знав. Та й не потрібна була мені відповідь.

Коли я зайшов до келії, там вже сиділа Юлі-Ана.

- Щось швидко ти собі жеребця вибрала, - сказав я, сідаючи поруч з нею на лаву. – І що ти думаєш про тисяцького Дмитра? Твоя думка про нього?

- Немає в мене жодної думки, - похмуро відповіла Юлі-Ана. - Абсолютно ніякого. Думка - це політика, а політика - це зло, через яке людям зносять голови, коли вони ще в розквіті сил. Але мені здається, що цей тисяцький дуже жорстокий до цього світу. А де ти був так довго?

- Випитував інформацію в Никодима, яку ми зараз перевіримо. Візьми смолоскип.

Ми вийшли з келії, і пройшли коридором. Закуток, в кінці коридору, був заставлений бочками і поламаними кошиками. Ще якийсь незрозумілий мотлох валявся на підлозі, а під стіною лежали солом'яні матраци. І все це покривав товстий шар багаторічного пилу.

Розчистивши все це, ми опинилися біля грубо обтесаних старих дверей. Дошки були міцними та товстими, і ніякого замка чи засуву на них не було. Судячи з бруду, навколо дверної коробки, ці двері не відчинялися багато років.

     Я натиснув на них, і вони легко відчинилися. За ними були кам'яні сходи, що вели вниз. Юлі-Ана підняла смолоскип, і вдивилася в темряву.

- Ну, і куди ведуть ці сходи? - задала вона риторичне питання.

- А ось це я зараз дізнаюся, - відповів я. - Коли повернуся, розповім, це не твоя справа.

- Я з тобою не згодна, - відповіла Юлі-Ана. - Там може бути частина бібліотеки Ярослава Мудрого, а бібліотека – це моя справа.

- Тут мені вирішувати, чия це справа, - категорично відповів я. - А тепер віддай мені смолоскип, і забирайся звідси. Твоя бібліотека знаходиться на другому поверсі.

Юлі-Ана щось хотіла сказати, але я її випередив:

- Принеси мені меч і рюкзак з кристалами.

За короткий час вона повернулася. В світлі смолоскипа я помітив, як палало її обличчя, від гніву та образи.

- Я спущусь туди без тебе, Юлі-Ана. Вибач, так треба, і не ображайся.

- Я маю йти з тобою, - категорично промовила дівчина.

- Ні, я піду сам, це моя історія, - відповів я. - Я повинен сховати їх наодинці, щоб вони не потрапили до рук людини, яка прагне влади. Щоб ніхто не зібрав Ковчег Космон раніше за Валіуса, коли він, в майбутньому, прийде в цей світ. Бо сила, що таїться в ньому, виходить за межі законів природи і розуміння людини. Коли настане час, ми зберемо цю конфігурацію, і дізнаємося таємницю. А поки чергуй біля дверей, це твоя історія на сьогодні.

Зігнувшись, я прослизнув у дверний отвір, і почав повільно спускатися східцями, вдивляючись у темряву, за межами вогню смолоскипа.

Я навіть не здогадувався, що чекає мене попереду, там унизу. Що там за таємниця князя Ярослава? І чи взагалі була якась таємниця?

Не бачачи толком ні стін, ні сходів, я спускався все нижче та нижче, тримаючись однією рукою за протрухлі перила, що хиталися. Тут було холодно, сиро і пахло пліснявою. Десь вдалині капала вода, рівномірно та гнітюче. Я спустився ще далі вниз, і згодом вперся лобом у стіну перед собою.