ГЛАВА 20 (10 вересня 1240 року)

      На третій день після наради, рано-вранці, Видубицькі ворота відчинилися. І після форсованого бігу київської дружини, за воротами сотники всіх зупинили і розгорнули в лінію. Дружинники збудували суцільну стіну із щитів, перед фортечною стіною. Всі були озброєні короткими мечами та сокирами, з довгими рукоятями. Всі сотники точно знали, що кінна орда не атакуватиме стіну із щитів, бо одне з основних правил кінного бою гласило таке: коні, як добре вони не будуть треновані, ніколи не кинуться на стіну щитів. Це був старий прийом, на який покладалися ще списоносці Римської імперії. Якщо воїни пліч-о-пліч твердо стоять на ногах, і міцно тримають щити, то вони в змозі відбити будь-яку атаку вершників, - на самих божевільних та диких конях.

      Незабаром, перед строєм, з'явився воєвода Дмитро на жеребці, вкритому шкіряною попоною. Сам воєвода був у довгій блискучій кольчузі, завдяки чому здавався величезною бляшанкою.

      - Ну як справи, задрипанці? – прокричав він.

      Шеренга дружинників відповіла гудливим бурчанням.

      - Попердуєте, значить, - закричав воєвода, рухаючись уздовж ряду. - Отже, із здоров'ям у вас все гаразд! По мордах бачу, що ви так і рветеся в бій, що мрієте про битву, мрієте про славу! І в мене, задрипанці, для вас добра звістка, ваші мрії сьогодні здійсняться!

      Дружинники загули. Дмитро доїхав до кінця ряду, і розвернувся назад.

      - Але ж сьогодні ви стоїте за амазонками! Тож, замість слави та здобичі, будете нюхати бздень їхніх жеребців. Хмара, яку ви спостерігаєте попереду, це монгольська кіннота, яка бажає роздовбати нас прямо тут, зіштовхнути в Дніпро і втопити!

      Воєвода зупинив жеребця перед строєм.

      - А тепер розгорніться, як годиться! Сотники, чого чекаєте? Будуйте квадрати, зімкніть ряди тісніше, щільніше. Дайте прохід амазонкам! На ваше щастя, сьогодні бій приймають ці дівчата!

      Між дружинниками, через проходи, вперед проїхали кінні амазонки, і утворили рідкий, але довгий стрій. Коні під ними невгамовно гарцювали.

      Зара виїхала з воріт на білому величезному жеребці. Поверх кольчуги вона одягла шкіряну куртку, а круглий щит обтесала до меншого діаметра і намертво прив'язала до лівого передпліччя. Так у неї ліва рука була відносно вільною, хоча і не такою рухливою, як без щита.

      Наступної миті перші ряди монгольського війська, розгорнутого під лісом, розступилися, і пропустили вперед високорослого воїна на бойовому коні, на якого Зара дивилася, не вірячи очам своїм. Навіть здалеку було видно, що на ньому були дивовижні обладунки, створені невідомими, але бездоганними майстрами. Кожна окрема пластина, з чорного металу, була прикрашена рельєфним гравіюванням у вигляді рун. На грудях, поверх чорного металу, сяяла кругла золота пластина, з всевидячим оком по центру. Халяви високих чобіт були обшиті сріблястим хутром. У руках він тримав шолом з рогами, а із-за плеча блищала золота рукоять меча. Це була ходяча бойова машина, яка знала, як у потрібний момент скористатися чужою слабкістю та страхом. І ця машина не допускала зайвих рухів, від чого меч за спиною здавався частиною цього механізму. Під'їхавши ближче до рядів київської дружини, Батий зіскочив з коня і далі пішов пішки.

      Зара, немов заворожена, дивилася на монгольського хана, що йшов на неї, на ходу дістаючи із-за спини величезний меч. Він раптом зупинився, горизонтально піднявши меч над головою, і крутнув кільце. Потім встромив меч в землю, лезо якого спалахнуло вогнем.

      - Озирнися навколо, войовниця! – голосно прокричав хан. – Тепер це мій дім! Це моя імперія!

      В слідуючу мить хан висмикнув меч, і пішов на Зару. Принцеса повільно, не поспішаючи, їхала йому назустріч. Потім легким рухом зап'ястя всадила спис в землю, і зісковзнула з коня. Торкнувшись землі, вона висмикнула свої два надзвичайно гострі меча, один з яких був метеоритним, і прокричала у відповідь:

      - Хан, а спадкоємець в тебе є? Коли ти помреш, мені потрібно буде знати його ім'я!

      Від несподіванки Батий спіткнувся, але нічого не відповів. Лише лють, пекуча як голод, переповнювала його. Але він змусив себе заспокоїтися, і пильно подивився на амазонку, намагаючись знайти її вразливе місце.

      Батий, хоч і був гігантом свого народу, але все одно був на півголови нижчим рудоволосої принцеси амазонок. Але він був чудовим воїном, який все своє життя займався військовим мистецтвом. Але якби він тренувався ще сто років, то вийшло б так, що Зара тренувалася ще більше. Якийсь час вони пильно дивилися один на одного, і в їхніх поглядах читалася повага, хоча перед тим вони говорили образи один одному. Ці двоє піднялися вище за людську ненависть…

      Зара миттєво загнала мечі в ножни, а правою рукою Зара повільно дістала лук із-за спини. Потрібно було вбити хана миттєво, щоб його воїни розгубилися, і тоді вона дасть сигнал до наступу.

      Батий, не зупиняючись, ішов на неї, не видаючи ні звуку. Коли їх відокремлювало метрів двадцять, Зара підняла лук і миттєво пустила стрілу йому прямо в лоба. Хан навіть не спробував заслонитися або ухилитися, він тільки трохи напружився, і погляд його завмер. А Зара розвернулася, і пішла до свого білого жеребця, навіть не сумніваючись, що потрапила в ціль. Але стріла, вдарившись о невидиму перешкоду, відскочила, не завдавши хану жодної шкоди. Його обличчя розпливлося в зловтішній посмішці, і Батий видав гучний рев. Зара зупинилася на шляху до жеребця, помітивши тінь хана, який вже був біля неї.