***

Не чекаючи на розв'язку, я різко повернув свого жеребця і поскакав до воріт. Володимир кинувся за мною. Вже під'їжджаючи до воріт, я обернувся і помітив, як від монгольського війська відокремилася сотня воїнів і поскакала в наш бік. Перед тим, як прослизнути у ворота, я підняв голову і глянув на стіну. Амазонки натягли свої далекобійні луки, перевіряючи еластичність тятив. Монгольська сотня повернула назад. За якусь мить ми з Володимиром вже були на стіні, поряд з амазонками.

      - Вони зараз підуть на нас! – крикнув Володимир.

      - Штурм починається! - в унісон йому крикнула Зара. - Всім приготуватися!

      Сигнальник протрубив у бичачий ріг, і амазонки підняли луки.

      Я побачив, як почали наближатися величезні катапульти. Одну з них підкотили зовсім близько, якраз навпроти воріт. Потім монголи підтягли вежі.

      - Наші стріли не долетять до них, ще далеко, - у розпачі крикнула Зара, - ми ще не можемо стріляти по них!

      Смерть! Смерть! Смерть! – почали відстукувати барабани.

      Крізь цей барабанний дріб до мене долинув скрип важелів. Я бачив, як один з важелів опустили до землі, монголи поклали на нього круглий камінь, підвезений на возі. По команді один із воїнів перерубав канат, і снаряд, просвистівши в повітрі, впав за стіною. Почувся гуркіт, і одна з казарм впала. Потім ще один снаряд упав неподалік, потім ще, і ще. Камені прилітали один за одним, з гуркотом проламуючи черепичні покрівлі, і безшумно врізаючись в солом'яні дахи. Вони несли смерть, майже не залишаючи поранених. Один такий снаряд вдарив в голову ближньому дружиннику, і приплющив череп так, що той майже зрівнявся з тулубом. Другий спробував сховатися за щитом, але той рознесло в тріски, і камінь розтрощив йому грудну клітку. Третій камінь потрапив комусь в спину, перебивши хребет. Ядра сипалися, як град під час грози. Стало помітно, що орда відчула близьку перемогу, ентузіазму в них побільшало. Дальні катапульти також рушили вперед, повільно виходячи на лінію вогню. Якоїсь миті одна з катапульт впала, завалившись на бік. Падаючи, вона розчавила коня і з десяток людей. Не зупиняючись, решта повзла далі.

      Підійшла Юлі-Ана.

      - Здається, наші справи не дуже добрі.

      - Не те слово, кепські наші справи, - відповів я. – Нам би сюди ті лазери, які ми нещодавно тримали у руках.

      - Ну да, і на додачу кілька віманів з Титанами Атлантиди, - посміхнулася Юлі-Ана. - Ти, Алексусе, ще той казковий мрійник.

      Пройшла година, а пекельні катапульти продовжували сіяти смерть та руйнування. Крики поранених заглушали свист снарядів. Амазонки не могли відкрити вогонь у відповідь, оскільки не могли дістати до їхніх позицій. Дівчата безсило металися по стіні: люди гинули, хати руйнувалися, а вони нічого не могли зробити у відповідь.

      Я обернувся і подивився назад. Майже всі будинки в окрузі було зруйновано. Подекуди почали здійматися стовпи вогню, відкидаючи моторошні тіні на хмари, що звивалися. Київське передмістя палало, вогонь швидко поїдав сухі солом'яні дахи. Дружинники похмуро дивилися на рівнину перед стіною, з якоюсь байдужою злістю. Ми всі вже переконалися, наскільки жахливими є ці катапульти, які майже зрівняли з землею поселення, за нашими спинами. І наскільки я помітив, страху перед ордою ніхто на стіні не відчував.

      Крізь гвалт, свист каменів і крики сотників, я розрізняв звуки рогу та стукіт барабанів: Смерть! Смерть! Смерть!

      Після «артпідготовки» розпочався наступ.

      Ми стояли на стіні і похмуро роздивлялися орду, що наближалася. При сяючому сонці монголи нагадували чорну хвилю. Попереду рухалися облогові вежі, величезні колеса яких гидко рипіли на всю округу. За ними йшла піхота, з величезними щитами, оббитими шкірою. За ними рухалася кіннота, від якої все чорніло, аж до лісу. Я, не відриваючись, дивився на сталеве жало тарана, який рухався прямо на ворота.

      Наступної миті я побачив, як полетіли перші стріли дружинників, в яких не витримали нерви. У рядах монгол почалося легке сум'яття. А вже за мить було надано наказ амазонкам, відкрити вогонь з далекобійних луків. На рівнині почалася серйозна паніка, проте кінні загороджувальні загони, за допомогою батогів, швидко навели лад, і погнали піхоту вперед.

      Амазонки на стіні, біля воріт, почали обстрілювати таран, але високі ординські щити надійно захищали від стріл тих, хто його котив. А таран невідворотно наближався до воріт. Амазонки обрушили на нього черговий вал стріл, які накрили воїнів, що крутили могутні колеса. Стріли вбили декілька штовхачів, але на зміну їм безбоязно кинулися десятки нових, яких вже було не перебити. Дмитро бігав по стіні, намагаючись підбадьорити захисників. Але вони лише похмуро посміхалися у відповідь.

      Смерть! Смерть! Смерть! Тепер орда підійшла вже надто близько. Вони насувалися, немов потік лави, що булькала, і яка жахала своєю руйнівною силою. Навіть в мене перехопило подих від цього. Ще я помітив, що в кожного кіннотника в руці, в якій він тримав лук, між пальцями було затиснуто по п'ять-шість стріл. Вистріливши, монгол миттєво натягував тятиву, накладаючи нову стрілу. Кінні ординці посилали стріли з разючою швидкістю, ні в чому не поступаючись амазонкам. Їхні коні були добре натреновані, і не потребували управління. Це давало можливість монголам вільно крутитися в сідлі, і посилати стріли на всі боки, і навіть собі за спину.