***

Для початку подали рідкий овочевий суп, потім салат із фасолі, цибулі та буряків. Потім принесли щуку в молоці, парену ріпу, холодець з телячих мізків та жилястої яловичини. Від телячих мізків Юлі-Ану знудило, і вона вийшла надвір. Я глянув на амазонок. Вони майже нічого не їли, байдуже колупаючи страви сріблястими виделками. Натомість посли активно спустошували страви із запеченими поросятами, птицею та дніпровською рибою. Та й брага, підсолоджена медом, подавалася регулярно і вчасно.

Коли всі наситилися, князь голосно звернувся до монгольських послів:

- Що вам доручено передати мені, шановні посли?

Посли схопилися зі своїх місць, і стали купкою перед княжим троном. Заговорив кривоногий дідок:

- Відчиніть нам ворота! Хан Батий, повелитель Русі, передає тобі, що він слідує в Уропу за Хатаном, і хоче там укласти союз, із правителем угрів. Тому він наказує відкрити перед ним ворота Києва, і якщо буде так, то він обіцяє не завдати шкоди нікому: ні граду, ні людям. Хан Батий бажає, щоб монголи та руси стали єдиним народом. Він дарує вам свою дружбу та заступництво.

- Передай хану Батию, що він може їхати в Уропу кудою завгодно, але тільки повз Київ, - відповів йому князь. – Ми навіть дамо йому ескорт із сотні амазонок, як і личить повелителю Русі.

- Хан Батий не допускає жодних ваших умов, - гнівно крикнув старий посол.

- Це наша умова, і вона незмінна, - відповів Михайло, посміхнувшись до мене. Я посміхнувся йому у відповідь, і перевів погляд на посла. Мою увагу привернув самотній пучок волосся, на маківці його голеної голови. Не зводячи з нього очей, я підійшов до посла і почав йому тихо говорити:

- Я ніколи не був ясновидцем, у повному розумінні цього слова. Але все своє життя я вчився. Вивчав історію та інші науки, але найбільше я вивчав людей. І що більше я дізнавався про рід людський, то краще розумів його слабкості. Втім, перепрошую за питання: монголів цікавить філософія русів?

- Ти хочеш сказати, що це заняття не для дикунів? – з іронією запитав посол. - Але я не образився на твої слова, русич. Степове життя суворе і не залишає часу для філософських роздумів. Хоча, мій хан цікавиться астрологією, нумерологією, рунами та іншими азами магії. Але це вас не стосується.

Після цих слів посол замовк на якусь мить, а потім викинув праву руку у бік князя Михаїла.

- Слухайте друге послання, - вигукнув він. – У тому випадку, якщо ворота будуть зачинені, і Київ чинитиме опір, хан Батий спалить це місто за прикладом Переяслава. Усі жінки будуть продані в рабство, захисники вбиті, а кожен другий мирний киянин буде позбавлений лівої руки. Або правої, - на його вибір.

У залі зчинився неймовірний галас, дружинники потяглися до мечів, але безпорадно опустили руки, адже всі прийшли без зброї. Пролунали гнівні вигуки та удари кулаками по столу. У мене завмерло серце, і кров застигла в жилах. З убивчою ясністю я розумів: зараз щось станеться!

Князь Михайло підвівся з трону, і я помітив, як у нього засіпалася нижня губа.

- Тепер передай йому мою відповідь, - тремтячим голосом сказав князь. — Можливо, у вас на батьківщині хвилюються степи і тремтять гори, коли хан Батий пускає вітри, але це руська земля, київська, і для нас він лише божевільний дикун із роздутою величчю, який незабаром буде розбитий. Ну як, собакоїд, запам'ятаєш ці слова, чи мені вирізати їх у тебе на дупі, щоб хан прочитав?

- Скоро ви всі помрете! - крикнув посол. – Разом з цими переяславськими повіями, що сидять біля вас! Ми спалимо ваше місто, і зітремо його зі сторінок історії!

- Містян перебити неважко, ординець, - промовила Зара, піднімаючись з лави, на весь свій величезний зріст. – Вони не чинитимуть належного опору, на відміну від нас, амазонок. Чи ти забув, як нещодавно ваші тисячі задрипанців галопом тікали від нас? А щодо історії, то навряд чи такі нікчемності, як ви, мають владу над її сторінками.

- Жалюгідна шльондра! – крикнув посол. - Ви не зможете протистояти нам! Ми вибрали величний шлях! Наша сила величезна! Ми знищимо вас, ми поневолимо вас!

Зара уважно слухала посла, повільно наближаючись до нього.

- Якщо ти шукаєш смерті, то вона не забариться, - прошипіла принцеса.

І тут посол люто крикнув лише два слова, які вирішили долю цих переговорів:

- Горе переможеним!

Ніхто навіть не помітив руху Зари. Голова посла покотилася до ніг князя. За нею, вмить, полетіла голова рудого юнака, а третій застиг скам'янілим. Кров бризнула на підлогу, вмить забарвивши полові доски в колір виноградного вина. Бризки крові заляпали Зару, і все довкола неї. Друга голова вдарилася об лаву, і відкотилася під стіл. Один із дружинників, білявий молодик років двадцяти, розреготався і вдарив її ногою.

- Віслюк! – крикнув тисяцький Дмитро, і вліпив йому запотиличник. Потім підійшов до князя, поклав йому руку на плече, і промовив:

- Вже зроблено, не кричи. І не сварися з амазонками.

      - Тому що не потрібно незайманих дівчат називати повіями, - спокійно промовила Зара, витираючи свій метеоритний меч об лисячі шкурки на куртці посла. – Та й не такі вже й страшні ці ординці, люди як люди, тільки смердять нестерпно.

Князь глянув на неї докірливо і сказав: