***

Скрізь було павутиння, пил і пацюки, що розбігалися в різні боки. Я обережно рухався в непроглядній темряві коридору, вловлюючи далекий шурхіт. Всім своїм єством я відчував тепле випромінювання кам'яних стін, та гарячі повітряні потоки. Вдалині я розрізнив блакитне свічення, яке вказувало на якусь магічну силу. Я почав обережно наближатися до нього, але це сяйво ніби віддалялося далі коридором, огортаючи стіни мерехтливою пеленою. У стінах були темні ніші, і я наблизив смолоскип до однієї з них, намагаючись розглянути нутрощі цього дивного заглиблення. Тремтіння пробігло по моєму тілу, і я відскочив назад. Господи! Живих треба боятися, а не мертвих! Світло смолоскипа впало на скелет, що сидів у ніші. Це був склеп якийсь, похоронна камера. Скелет безтурботно сидів у позі «лотоса», обплетений павутиною. Я спочатку трохи злякався, але потім нагадав собі, що це лише людські останки. Я підняв смолоскип високо над головою, і подивився вперед, на обидва боки. Попереду, в стінах, було безліч таких ніш, і всі вони були заповнені скелетами. Я пішов далі, у мовчазну темряву. Мені здавалося, ніби скелети повертали голови за мною, супроводжуючи мене. Жах якийсь ...

Повільно просуваючись вперед, я раптом відчув поколювання по тілу, -  десь недалеко спрацьовував магічний захист. Кінець коридору закінчувався арочним дверним отвором. На ньому, на мій подив, не було павутиння.

Прослизнувши в отвір, я опинився у просторому приміщенні, з високою стелею та прохолодним повітрям. По периметру, знову ж таки, знаходилися ніші. Але тут вони були заповнені не скелетами, а золотими саркофагами, прикрашеними блискучим камінням. Я не став близько підходити до них, а роздивлявся здалеку. Я точно знав, що в одній з цих ніш знаходиться не золотий саркофаг, а Ковчег Завіту, але він мене не цікавив. Ну, цей ящик, який вже втратив свою силу, зовсім мене не цікавив…

На протилежній стороні кімнати мій погляд вперся в дерев'яні двері, крізь щілини яких пробивалося слабке світло. Я наблизився до цих дверей, і вони зі скрипом самостійно відчинилися переді мною. Я спіткнувся на порозі, і плюхнувся обличчям в пилюку на підлозі. Двері зачинилися за мною, діючи зовсім самостійно. Лежачи на підлозі, ще якийсь час, я спробував заспокоїти серце, що рвалося з грудей. Потім я підвівся, підхопив смолоскип, і почав оглядати кімнату. Кімната була затишною та чистою. Попід стінами стояли шафи з книгами, між ними були дерев'яні столи. Книжкові полиці тяглися вздовж стін, але вони були порожні, якщо не брати до уваги кілька напівзотлілих пергаментів. У деяких місцях, на стінах, були прикріплені смолоскипи, які я підпалив, а свій, на якийсь час, пригасив. При яскравому світлі я помітив величезний стелаж, на якому стояли метрові книги, у потрісканій від часу шкірі. Тиснені літери, на шкірі, були на незрозумілому санскриті. Я не став їх торкатися…

Весь цей зал викликав у мене стійке відчуття нереальності, того, що відбувалося. Я був упевнений, що це не сон, але вже починав сумніватися в своєму здоровому глузді. Мені було зрозуміло, що тут жило не звичайне чаклунство, а священна захисна магія. І ця магічна енергія пульсувала від круглого столу, вкритого скатертиною. Тепер я був не так наляканий, як заінтригований. Тому що скатертину прикрашали вишиті духовні та геральдичні символи, а по краях вона була усіяна хитромудрими рунами.

Посеред скатертини красувався велетенський тризуб, на якому стояла величезна срібна чаша. Вона захопила мою увагу і не відпускала, притягуючи до себе. Я підійшов і схилився над нею, вивчаючи її. Чаша була порожня, і я вже знав, що робити. Я розв'язав рюкзак і поклав кристали-флешки на стіл, але потім, трохи подумавши, поклав їх у чашу. Сліпуче світло різко спалахнуло в кімнаті, і почало швидко пульсувати, – то зникаючи, то з'являючись. Я відчував щось дивне, що неможливо було визначити, але від чого важко було дихати. І це щось натиснуло на мене, що я ледве впорався зі своїм тілом, яке затремтіло, наче в лихоманці. Під ногами щось загуркотіло, потім почувся скрегіт металу об каміння, потім зміїне шипіння змінилося криком птаха, і неприємним вереском. У мене вже не було жодних сумнівів, що тут протидіяли дві різні магічні сили. Я відчував, як мої думки збиваються і мнуться від питань, на які відповідей не було. Я кинув прощальний погляд на чашу з кристалами, і почав відходити до дверей. Зі стіни я прихопив свіжий смолоскип, а свій увіткнув на його місце.

Вже за дверима я вирішив повертатися тим самим шляхом, яким прийшов сюди. Проходячи біля ніш зі скелетами, я подумки попросив їх охороняти кристали, - до повернення в цей світ Валіуса, чи мене...

Я обережно пішов коридором, тримаючи смолоскип на витягнутій руці перед собою, і намагаючись не спотикатися об каміння. За моїми розрахунками, я вже мав увійти до квадратної кімнати, з хрестами на стінах, яку проходив раніше. Але кімнати не було, а далі, по коридору, я побачив кістки, що валялися вперемішку з іржавою зброєю, і зітлілим одягом. То був не той коридор, яким я прийшов, я потрапив до іншого місця.

Потягло затхлістю, змішаною із запахом пилу та висохлого м'яса. Я став чіплятися ногами за якісь металеві кубки, лопати, ланцюги та ще якийсь древній мотлох. Я опустив смолоскип, щоб підсвітити дорогу, і біля стіни побачив череп. Він був втричі більшим за звичайний, людський. Судячи з розмірів, він належав гіганту, - зростом метра три, не менше. Я сів навпочіпки перед ним: таке відкриття слід було обміркувати. Основа черепа мала гладкий зріз, начебто його шліфував майстер-ювелір. Чи може, чимось дуже гострим, йому знесли голову? Знесли не в цьому тунелі, бо він був для цього гіганта занадто низьким. Її сюди, швидше за все, просто підкинули.

Далі стіна коридору була прикрашена загадковою мозаїкою, яка непогано збереглася. Мозаїчні картини, викладені з відполірованих камінчиків, серед яких було чимало напівдорогоцінних, зображували войовниць, з натягнутими луками та стрілами в руках. Частина мозаїки обсипалася під тиском ґрунту, що зверху продавив кам'яну кладку. На підлозі, під цим місцем, лежала купа каміння та землі, що обсипалася. Вцілілі амазонки-войовниці дивилися з мозаїки вниз, на застарілий і порожній коридор, наче були незадоволені його станом.