***

Я підійшов до вікна і відчинив віконниці. Потім довго вдивлявся у нічне небо. Прохолодне повітря дещо покращило моє самопочуття, а мерехтливі зірки на мить забрали мене в інший світ, - у прототипний світ Міста Семи Пагорбів. У тому світі ми частенько з друзями збиралися разом, щоб розповісти один одному про свої дивовижні пригоди. А іноді ми просто мовчки сиділи біля палаючого каміна. Те життя було подібне до полум'я свічки, що палахкотіла на столі, за мною. По небу, залишаючи за собою блискучий слід, пронісся метеорит. Я відмахнувся від сумних роздумів, повертаючись до реальності цього світу.

Я обернувся до Юлі-Ани, і промовив:

- Ти розташовуйся тут, а я піду до себе. Висипайся гарненько, опівдні побачимося.

Вже перебуваючи у своїй келії, я почав вивчати та перевіряти своє тіло після телепортації. Проробив ряд танцювальних рухів, стрибків та переворотів. При цьому я постійно спотикався, а наприкінці навіть впав. Розумом я пам'ятав, що треба робити, але тіло не встигало за головою. Я спростив вправи, намагаючись думати про щось інше. У голові миготіли яскраві, але уривчасті образи. Пам'ять ще не хотіла повертатися повністю. Одна подія накладалася на іншу, а потім вони обривалися. Вправляючись близько години, я кинув на глиняну підлогу ковдру і вмостився на ній. Я поринув у транс, намагаючись згадати всі імена. Нічого з цього не виходило. Я підвівся, взяв свій метеоритний меч, рюкзак з кристалами, і поклав їх між матрацом та стіною. Коли роздягнувся, то зіщулився від холоду. Ночі навесні були холодні, і в цьому холоді швидко не заснеш.

Я заліз під ковдру, і, не стримуючи тремтіння свого тіла, почав розглядати дерев'яну стелю. В голову полізли різні думки. Ці світи змінювалися дуже швидко, і події в них розгорталися надто блискавично. Чому зі мною знову опинилася Юлі-Ана? Куди телепортувалися лицарі-тамплієри? Чому ми опинилися саме тут, перед вторгненням хана Батия? Так, події розгорталися надто стрімко, а я рухався надто повільно. Потрібно терміново сховати у надійне місце флешки-кристали, поки мій час не скінчився.

Цими міркуваннями я був надто збуджений, щоб швидко заснути. І ще я трохи боявся, бо був скований незрозумілим страхом. Все було значно небезпечніше, ніж я міг собі уявити. Минуле в тумані, сучасне в обмані. Мене турбувало те, що я зовсім не той герой, за якого мене приймали. Боги, напевно, обрали не того Ефірійця. Хоча, ангели і шепотіли, що я буду тримати в руках майбутнє всього світу, але все ж таки мені здається, що вони обрали не того «тримальника». І що вони подумають, коли дізнаються, що їхній герой сумнівається в собі? Хоча, напевно, вони й не будуть вражені. І ще засмучувало те, що коли ангели спостерігали за мною, то чи не бачили вони брехуна? І це засмучувало мене найбільше, в цій ситуації. Але тішило одне, що у повітрі зараз був якийсь особливий смак змін, специфічна аура, знайомий запах містичної давнини. І цього не передати словами, навіть найпрекраснішої книги.

Потім прийшло забуття, і принесло сон. Але він виявився недовгим, тому що був перерваний мишами, що безперервно шаруділи. І тільки-но я знову почав засинати, як земля піді мною почала гойдатися, наче корабель на хвилях. Коли я нарешті заснув, то виявився прикутим ланцюгом до стіни, і з нашийником на шиї. Я кілька разів прокидався, намагаючись відігнати цей кошмар, але заснувши, знову опинявся на ланцюзі. І раптом якийсь дивний голос пролунав у голові: «Звільнися від ланцюгів, скинь все це». Я спробував розплющити очі, і, як не дивно, розплющив. Але одразу опинився в безкрайній пустелі, небо над якою було вкрите важкими хмарами. Скрізь таївся жах, який підступав з усіх боків. І я був в епіцентрі цього жаху, намагаючись вибратися з нього. Я почувався маленьким хлопчиком, у цьому безлюдному світі, кинутим Богами напризволяще. Я спробував кудись бігти, але спіткнувся і впав. Я різко прокинувся, з частинкою того жаху, який, наче вірус, проник в мене. Чорна темрява келії душила мене, і я ще довго крутився в ліжку, без сну. Я боявся заснути, і знову опинитися в тій пустелі. Навколо стояла мертва тиша, в якій я вловлював неймовірно тонкий мишачий писк, майже на межі людського слуху. Потім настало забуття…