Глава 15. Пульс невідомого

Станція «Альтаїр-7» повільно занурювалася у тишу космосу, але всередині консолей відчувався постійний рух. Графіки сигналу тепер пульсували ритмом, який важко було зрозуміти одразу: спіральні хвилі перепліталися, створюючи візуальну симфонію, що нагадувала серце живого організму.

— Він змінився, — прошепотіла Ірина, спостерігаючи, як вузли на екрані розширюються і стискаються. — Це не просто патерни чи відлуння. Це його ритм, і він реагує на наші дії, наче відчуває наші наміри.

Олексій нахилився над консоллю. Він відчув дивне поєднання тривоги і захоплення. Кожен рух сигналу передавав щось невідоме: то попередження, то підказку, то заклик до дії.

— Ми ще не зрозуміли, — сказав він, — що саме він хоче від нас. І що важливіше — чи можемо ми йому довіряти.

Вони почали серію експериментів із синхронізацією власного ритму дій та дихання. Кожна спроба змінювала графіки сигналу: коли вони діяли розсинхронізовано, пульс ставав хаотичним, коли об’єднували зусилля — з’являлася чітка ритмічна структура.

— Він перевіряє нашу здатність працювати як єдине ціле, — сказала Ірина. — І водночас тестує, наскільки ми здатні відчувати його безпосередньо, не покладаючись на слова чи символи.

Олексій вирішив піти далі: він навмисно створив невелику помилку в одній із систем станції, спостерігаючи за реакцією сигналу. Графіки миттєво відреагували: вузол червонів і розгалужувався у нові спіралі, немов сигнал хотів показати наслідки їхніх дій, яких вони ще не помітили.

— Він живий, — промовила Ірина, відчуваючи легкий холодок у спині. — І ми не просто контактуємо з ним. Ми навчаємося від нього жити у цьому ритмі.

В обідню зміну вони вирішили синхронізувати свої дії з сигналом ще точніше: дихання, рухи, думки — усе було частиною нового експерименту. Графіки відтворювали нові форми, що нагадували мережі, поєднані у складну структуру, яку важко було описати словами.

— Пульс невідомого, — тихо сказала Ірина, — він веде нас, і ми маємо навчитися слідувати за ним без страху.

Вечір опустився на станцію, і сигнал продовжував пульсувати, залишаючи після себе складну мережу можливостей і випробувань, через яку вони мусили пройти. Вони відчули: попереду ще більше викликів, і щоб рухатися далі, доведеться не просто відчувати його ритм, а стати його частиною повністю.