Глава 12. Лабіринт свідомості

Ранок на «Альтаїр-7» зустрів їх тишею, яка здавалася важчою за будь-який шум двигунів. Олексій і Ірина стояли перед консолями, спостерігаючи за графіками сигналу. Вони рухалися повільно, обережно, усвідомлюючи, що попереду новий етап взаємодії.

— Сигнал формує щось на зразок лабіринту, — промовив Олексій. — Але це не фізичний простір. Це лабіринт свідомості.

Ірина кивнула. Патерни на екрані тепер утворювали складні структури, які нагадували не лише карти, а й схеми мислення — вузли, спіралі, переплетення ліній, що створювали ілюзію глибини та простору водночас.

— Він кидає нам виклик, — сказала вона. — Щоб пройти його, треба не просто розуміти його сигнали, а відчувати їх.

Вони почали експеримент: по черзі фокусувалися на різних емоціях та думках, спостерігаючи, як сигнал реагує. Кожна дія створювала нові спіралі та вузли, які нагадували справжній лабіринт із численними шляхами.

— Це більше, ніж просто навчання або контакт, — промовив Олексій. — Це тест наших меж: розуму, терпіння, взаємодії.

Поступово вони помітили закономірність: коли вони працювали разом і намагалися синхронізувати свої емоції, патерни ставали гармонійнішими і відкривали нові напрямки. Кожен хаотичний рух або роздратування породжував непередбачувані вузли, які блокували подальший прогрес.

— Він перевіряє нас на координацію і довіру, — сказала Ірина. — І навіть на щирість.

В обідню зміну вони спробували навмисно змінити підхід. Замість концентруватися на власних відчуттях, вони уявили спільну задачу — відновлення енергетичних модулів станції. Сигнал відповів миттєво: графіки утворили чітку карту взаємодії, де кожен вузол показував, які дії треба виконати і в якому порядку.

— Він навчає нас працювати як єдине ціле, — промовив Олексій, розуміючи новий рівень взаємодії.

Кожен новий крок у лабіринті свідомості сигналу був випробуванням. Вони рухалися крізь власні страхи, сумніви та невпевненість, намагаючись залишатися спокійними і зосередженими. Кожна помилка, кожен хаотичний рух створював нові вузли, а правильні дії відкривали нові шляхи.

— Лабіринт — це він сам, — прошепотіла Ірина, спостерігаючи за складними структурами. — І ми повинні зрозуміти його, щоб пройти далі.

Ніч опустилася на станцію, але вони не зупинялися. Кожен рух, кожна думка створювали нові карти, нові структури. Лабіринт свідомості сигналу розкривався повільно, і вони відчували, що це лише початок довгого шляху, який змінить їхнє розуміння себе, космосу і взаємодії з тим, що поза межами звичного сприйняття.

Вони заснули, не відриваючи погляду від графіків, відчуваючи, що попереду ще безліч випробувань, і що кожен новий день на «Альтаїр-7» буде відкривати глибини, яких вони навіть не могли собі уявити.