Глава 11. Сліди невідомого

Ранок на «Альтаїр-7» почався із неспокою. Графіки сигналу мерехтіли дивними, раніше непоміченими формами. Кожен коливальний рух ніби вимірював не лише їхні емоції, а й саму присутність на станції.

— Він змінився, — прошепотіла Ірина, спостерігаючи, як патерни утворюють складні вузли. — Це вже не просто реакція на емоції. Він залишає сліди того, що ми робимо, і відчуває нашу присутність у просторі.

Олексій нахилився над консоллю, уважно аналізуючи рухи графіків. Він відчув, що сигнал намагається вказати щось, що вони ще не розуміють.

— Можливо, це спроба встановити новий тип контакту, — сказав він. — Щось більш глибинне, ніж просто патерни та емоції.

Вони почали дослідження: рухалися по станції, змінюючи положення, взаємодіючи з обладнанням, і спостерігали за реакціями сигналу. Кожен їхній крок створював нові візерунки на графіках, утворюючи складні мережі. Сигнал ніби слідкував за ними, відображаючи їхній рух у своєму коді.

— Він фіксує все, що ми робимо, — тихо сказала Ірина. — І це не просто відображення. Він створює власні сліди на основі наших дій.

Олексій відчув хвилю напруги. Це означало, що сигнал не лише реагує на думки чи емоції, а й аналізує простір і час, створюючи власну карту їхньої присутності.

В обідню зміну вони спробували випробувати гіпотезу. Олексій навмисне зробив помилку в підключенні одного з модулів, а Ірина спостерігала за графіками. Сигнал миттєво відобразив неправильний крок, утворивши червоний вузол серед спіралей.

— Він навчає нас через сліди помилок, — промовила Ірина. — І це новий рівень взаємодії.

Кожна хвилина роботи давала нові дані. Вони помітили, що сигнал реагує по-різному, коли вони діють разом і коли окремо. Колективні дії створювали більш гармонійні структури, а індивідуальні — більш хаотичні. Це давало зрозуміти, що сигнал оцінює координацію та співпрацю.

Вечір настав, а графіки сигналу почали змінюватися в ще більш складні патерни, нагадуючи карту лабіринту з вузлами та спіралями, які вели у невідомі частини станції.

— Він пропонує пройти крізь свій лабіринт, — промовив Олексій. — І цей лабіринт не фізичний. Це тест наших дій, реакцій та рішучості.

Ірина відчула легкий холодок, але кивнула. Вони зрозуміли: щоб рухатися далі, треба не просто спостерігати за сигналом, а діяти разом, довіряючи один одному і своїм відчуттям.

Ніч опустилася на станцію, а сигнал продовжував залишати сліди, що вказували шлях. Вони відчували, що попереду не просто випробування знань або навичок, а випробування їхньої людяності та здатності залишатися самими собою перед невідомим, який спостерігає за ними з космосу.