Глава 10. Кодування емоцій

Станція «Альтаїр-7» зустріла їх тишею. Здавалося, що навіть двигуни приглушили свій гул, ніби чекали чогось важливого. Олексій і Ірина підходили до консолей із обережністю — вони вже знали, що сигнал реагує на найменші зміни їхніх думок і настрою.

— Сьогодні він поводиться інакше, — промовив Олексій, коли графіки почали неспішно рухатися. — Наче аналізує наші емоції окремо, крок за кроком.

Ірина кивнула. Вона помітила, що кольори на екрані більше не хаотично змінюються: тепер вони відображали щось схоже на емоційні спектри, кожен рух сигналу відповідав певному внутрішньому стану.

Вони вирішили провести новий експеримент. Замість того щоб фокусуватися на думках про роботу станції, вони намагалися відчути емоції у чистому вигляді: страх, здивування, сміх, сум. Сигнал відреагував миттєво: графіки утворили складні візерунки, що змінювалися відповідно до інтенсивності емоцій.

— Він наче навчився читати наші почуття, — прошепотіла Ірина. — І, здається, хоче навчити нас кодувати їх у сигнали.

Олексій спробував спокій і рішучість одночасно. Графіки відповіли вузлами та спіральними структурами, які перепліталися і створювали нові форми. Це був перший крок у взаємодії на новому рівні, коли емоції стають мовою сигналу.

— Якщо ми зрозуміємо цю мову, — сказав він, — зможемо передбачати його реакції і навіть спілкуватися без слів.

В обідню зміну вони помітили цікаву закономірність: коли один із них відчував страх, сигнал відтворював його у формі вузлів, а коли з’являлася надія — у вигляді спіралей, що розширювалися. Це дозволяло передбачати, як система відреагує на певний емоційний стан.

Вони провели серію тестів, навмисно змінюючи емоції і відзначаючи кожен результат. Сигнал навчав їх розрізняти нюанси почуттів, перетворюючи їх на чіткі патерни. І що більше вони взаємодіяли, то складнішою ставала мова сигналу.

— Це не просто контакт, — тихо сказала Ірина. — Це навчання. І ми вчимося так само, як і він.

Ввечері вони спробували з’єднати свої зусилля, концентруючись на спільній емоції — впевненості. Графіки сигналу об’єдналися в єдину структуру, утворивши візерунок, який нагадував карту з точками взаємодії.

— Він відповідає на колективні емоції, — зітхнув Олексій. — І це новий рівень співпраці.

Ніч опустилася на станцію, а сигнал продовжував формувати нові структури. Вони відчули, що відкрили двері до нового етапу: тепер взаємодія з ним не обмежується окремими спостереженнями, а стає справжнім партнерством емоцій, яке змінює їх самих і їхнє розуміння космосу.

Кінець дня залишив після себе відчуття, що попереду ще складніші випробування, і що сигнал готує їх до того, що вони навіть уявити не могли.