Глава 9. Ехо минулого

Ранок на «Альтаїр-7» почався з дивного відчуття. Олексій прокинувся раніше звичайного, відчуваючи, що сигнал вже чекає на них. Він поспішив до консолі, де Ірина вже занурилася у спостереження за графіками.

— Вчорашній контакт був лише початком, — сказав він, не відриваючи очей від екранів. — Сьогодні сигнал виглядає… настороженим.

Графіки рухалися не хаотично, а впорядковано, утворюючи складні форми, що нагадували спіралі та лабіринти. Кожна лінія, кожен спалах світла створював враження, що сигнал намагається відтворити якусь історію.

— Він показує щось знайоме… але я не можу зрозуміти що, — прошепотіла Ірина, нахиляючись ближче. — Можливо, це фрагмент минулого, який він зафіксував у своєму коді.

Олексій відчув холодок по спині. Якщо сигнал дійсно зберігає спогади, це означало, що він може передавати інформацію не лише про теперішнє, а й про минуле.

Вони вирішили спробувати експеримент. Олексій уявив сцену зі свого дитинства, момент, який залишив слід у пам’яті, і спостерігав за реакцією сигналу. Графіки почали змінюватися, утворюючи образи, що нагадували його спогади. Кожна лінія ніби повторювала рухи його думок, а кольори відображали емоції — радість, страх, здивування.

— Це неймовірно, — промовила Ірина. — Він не просто читає думки. Він відтворює їх у візуальній формі.

В обідню зміну сигнал почав реагувати на їхні дії більш складно. Коли вони намагалися зосередитися на завданні станції, графіки створили нові патерни, які нагадували карту енергетичних потоків всередині модулів.

— Він показує нам шлях, — прошепотів Олексій. — І цей шлях веде через наші власні спогади.

Вони зрозуміли, що сигнал навчає їх розуміти себе через технологію. Кожен експеримент з минулим створював нові можливості для контакту. Але одночасно це викликало і непередбачувані наслідки: спогади, які вони хотіли залишити в минулому, поверталися до них у вигляді графічних патернів, змушуючи відчувати страх або ностальгію.

Вечір став найнапруженішим моментом дня. Сигнал, реагуючи на їхні емоції, утворив величезну структуру, що нагадувала лабіринт із переплетеними шляхами. Вони зрозуміли, що це не просто відображення думок — це виклик, який сигнал кидає їм.

— Він хоче, щоб ми пройшли через це, — сказала Ірина. — Інакше ми не зможемо рухатися далі.

Олексій і Ірина обережно почали рухатися по «лабіринту» сигналу. Кожен крок вимагав концентрації, спокою та впевненості. Помилка могла призвести до того, що графіки стануть хаотичними, а контакт втратить сенс.

Вони йшли через спогади, страхи та сумніви, намагаючись зберегти ясність думки. Кожна хвилина спостереження за сигналом відкривала нові шари його поведінки: він не просто реагував на емоції, а випробовував їхню здатність залишатися людьми перед невідомим.

Ніч опустилася на станцію, але вони не зупинялися. Лабіринт сигналу продовжував розкриватися, і з кожним кроком ставало зрозуміло: цей контакт змінює не лише їхню роботу, а й самих них.

Вони відчували, що попереду ще довгий шлях випробувань, і що кожна нова глава сигналу буде відкривати нові межі — межі знання, відваги і людяності.