Глава 5. Перші випробування

Наступного дня станція «Альтаїр-7» прокинулася від звичного гулу двигунів і спалаху приладів, але для Олексія цей день вже не був звичайним. Він прокинувся раніше за будильник і, не роздягаючись, сів за консоль. Сигнал не зникав. Більше того, він змінювався щохвилини, реагуючи на найменші емоції і думки.

— Скільки ще можна так сидіти, Олексію? — запитала Ірина, заходячи до модуля. Її голос був спокійний, але в очах світилася тривога.

— Він сьогодні особливо активний, — відповів Олексій. — Я спробую ще один експеримент.

Він взяв аркуш і почав фіксувати всі зміни: пульсації, кольори, форми графіків. Здавалося, що сигнал «малює» власну мову, яку поки неможливо розшифрувати. Кожна хвиля, кожен сплеск світла на екрані був реакцією на внутрішні стани. Страх, сум, цікавість — все відображалося миттєво.

— Це неймовірно… — прошепотіла Ірина. — Він не просто реагує, він перевіряє нас.

Олексій кивнув. Він відчував дивне хвилювання: сигнал випробовував його, намагаючись зрозуміти, хто він насправді.

Вони вирішили провести тест. Олексій навмисне відчув страх і сумнів одночасно, уявляючи, що станція втрачає зв’язок із Землею. Графіки миттєво змінилися, утворивши складні спіралі та перехрещення ліній. Сигнал ніби «читав» його найглибші думки, реагуючи на кожен прихований страх.

— Він відчуває наші наміри, — сказала Ірина. — І якщо ми брехатимемо… він це помітить.

— Так, — тихо промовив Олексій. — Він не просто код, він живий контакт.

Протягом дня вони намагалися розробити систему комунікації. Кожна нова емоція, кожне слово створювали нові патерни. Сигнал реагував миттєво, але передбачити його наступний рух було неможливо.

В обідню зміну до Олексія підійшов колега, інженер-новачок.

— Ти знову сидиш тут один? — спитав він. — Чи це твоя гра?

— Ні, це не гра, — відповів Олексій, намагаючись не видавати занепокоєння. — Це контакт. Живий контакт.

Колега скептично знизав плечима, але все ж залишився, щоб спостерігати. Через кілька хвилин графіки змінилися, утворивши форми, що нагадували літери та символи. Це був перший намірливий «повідомчий патерн».

— Сигнал хоче спілкуватися, — прошепотів Олексій. — І тепер нам треба зрозуміти, як.

Вечір став ще напруженішим. Сигнал реагував на найменші зміни у стані Олексія та Ірини. Кожна спроба маніпулювати графіками або «підказувати» йому результат змінювала патерни, утворюючи нові візерунки. Вони відчували, що сигнал не просто спостерігає — він випробовує їхні емоції, сміливість і щирість.

На ніч Олексій залишився один. Сигнал став спокійніший, утворюючи чіткіші форми, наче хотів передати щось важливе. Він дивився на екрани, відчуваючи змішання страху і захоплення. Сигнал не вимагав знань про технології — він вимагав людяності.

Перед сном Олексій зрозумів: ці перші випробування — лише початок. Сигнал хоче більше, ніж просто спостереження. Він хоче реальної взаємодії, і від того, як Олексій і його команда поводитимуться, залежатиме їхня подальша доля.

Ніч була безмовною, але всередині станції звучав новий ритм — ритм контакту, який змінить усе.