Глава 4. Таємниці сигналу

Наступного ранку Олексій прокинувся від м’якого гулу систем станції. Сонце планети ще тільки піднімалося над горизонтом, відбиваючись холодним світлом у скла, а він уже сидів за консоллю, не в змозі відвести очей від графіків.

Сигнал не тільки не зникав — він еволюціонував. Кожен його рух, кожна думка, кожна емоція породжувала нові візерунки. Вони були складні, майже математичні, але водночас живі. Олексій спробував кілька експериментів.

— Добре, — тихо промовив він, — покажи мені, що ти можеш.

Він сконцентрувався на простій думці: «Я тут сам». Графіки миттєво розділилися, утворивши дві паралельні лінії, що рухалися немов хребет, пульсуючи ритмом, який відчувався в грудях. Це було перше відчуття, що сигнал реагує на абстрактні концепції, а не лише на слова чи емоції.

— Невже він… розуміє? — прошепотів Олексій.

Ірина зайшла до нього без стуку, з чашкою гарячого чаю, і застигла, побачивши екран.

— Ти знову… — вона замовкла, дивлячись на те, що виглядало як живий код. — Він змінився.

— Так, — відповів Олексій, — і здається, він реагує не просто на нас… а на те, що ми відчуваємо.

Вони обидва мовчки сиділи, спостерігаючи. Поступово графіки почали створювати форми, що нагадували символи. З перших спроб не можна було прочитати жодного слова, але вони явно мали значення. Олексій відчував, що кожне зображення — це повідомлення, яке сигнал намагається передати.

Він спробував подумки вимовити просту фразу: «Покажи мені дорогу». На екрані з’явився новий візерунок, тепер уже більш структурований. Лінії утворили кола, спіралі та перехрестя, немов карта.

— Це… як код? — тихо сказала Ірина. — Але він не читає слова, а відчуває намір.

Олексій зрозумів, що сигнал не просто спостерігає, він аналізує внутрішній стан людини, розуміє сумніви, страх і бажання. І це було одночасно захоплююче і тривожно.

Протягом дня вони проводили тести, намагаючись вивчити закономірності. Кожен новий патерн сигналу був як окремий урок: якщо діяти логічно, але без емоцій, код зупинявся; якщо додавати страх чи сумнів — утворювалися нові комбінації.

— Він як дзеркало, — промовив Олексій увечері, — відображає нас самих.

Ірина кивнула, розуміючи, що це вже не просто сигнал. Це свідомий контакт, і він вимагає від людини щирості та сміливості.

Перед сном Олексій довго сидів за консоллю. Він відчував втому, але не міг відірватися. Сигнал, який ще вчора здавався хаотичним шумом, тепер став його першим справжнім співрозмовником у космосі.

Він розумів, що попереду довгі дні вивчення і випробувань, і що будь-який неправильний крок може змінити не лише його розуміння сигналу, а й долю всіх на станції.

Але всередині виникла нова думка, яку важко було пояснити: це не просто контакт з сигналом. Це початок нового життя.