Розділ 4. Знайоме обличчя

Кіра мовчки дивилася на тіло.

Наставник уважно спостерігав за нею.

— Воронова.

Вона здригнулася.

— Вибачте...

— Усе нормально?

Кіра швидко кивнула.

— Так.

— Точно?

— Так.

Савчук ще кілька секунд не відводив від неї погляду.

У його голові промайнула думка:

"Або їй стало зле… або вона вже бачила цього хлопця."

Він мовчки відвернувся.

— Починаємо огляд.

Кіра зробила глибокий вдих і змусила себе працювати.

— Загиблому приблизно двадцять років, — тихо сказала вона.

— Продовжуй.

Вона уважно оглянула приміщення.

— Слідів боротьби майже немає.

— Чому?

— Майже нічого не перекинуто. Він або не очікував нападу… або напад був дуже швидким.

Наставник схвально кивнув.

Кіра присіла біля тіла.

— Документів немає.

Перевірила іншу кишеню.

— Телефона теж.

— Висновок?

— Хтось навмисно прибрав усе, що допомогло б швидко встановити особу.

— Добре.

У цей момент криміналіст покликав:

— Олександре Івановичу!

Він простягнув прозорий пакет.

Усередині лежав металевий жетон із номером.

— Знайшли під тілом.

— Відправте на експертизу.

— Уже.

Кіра мовчала.

Перед очима знову виникло обличчя загиблого.

Вона була впевнена, що бачила його раніше.

Але пам'ять мовчала.

Коли огляд майже завершився, Кіра відкрила блокнот.

Погляд мимоволі впав на попередню сторінку.

Там були слова, які вона переписала зі стіни:

«Перш ніж шукати мене — знайди свого.»

Вона швидко перегорнула сторінку.

Поки що вона не розуміла змісту цієї фрази.

Але відчувала:

вона залишена не випадково.

За кілька хвилин тіло почали готувати до перевезення.

Наставник мовчки оглянув склад.

Потім подивився на Кіру.

Її реакція не давала йому спокою.

І він вирішив, що обов'язково повернеться до цієї розмови.

Кінець розділу 4.