Перші іскри

Вагітність Касії почалася не з ранкової нудоти, а з того, що в усьому університетському районі раптово почали зацвітати каштани — посеред засніженого березня. Коли я заходила в аудиторію, лампи починали світитися м’яким рожевим кольором, а безпритульні собаки з усього кварталу сходилися під вікна клініки і просто сиділи там, наче варта.
— Ну, Шоста, вітаю, — сказала Ніка, дивлячись на свій планшет, який почав показувати «позасистемний рівень щастя» в радіусі десяти метрів від мене. — Твій «код» щойно скопіював сам себе і додав туди дрібку божественної магії.
Андрій був у шоці. Його цифрова природа зреагувала миттєво: тепер, коли він торкався мого живота, він бачив не просто дитину, а золоте мереживо майбутніх часових ліній.
— Вона співає, Касю, — шепотів він вечорами. — Я чую її через мережу. Вона вже намагається хакнути реальність, щоб купити собі найкращу колиску в інтернеті.

Магічний анамнез.
На п’ятому місяці стало зрозуміло, що бути вагітною Сьомою — це робота на повну ставку. Мої смакові вподобання стали магічними: я могла годинами їсти тільки яблука з саду Ліни, які світилися в темряві, і пити воду, заряджену резонансом Майї.
Моя практика у ветеринарній клініці стала... специфічною. Мені навіть не потрібно було робити УЗД тваринам. Сьома всередині мене просто «підсвічувала» хворі місця пацієнтів. Одного разу я оперувала поранену сову, і відчула, як маленька ручка всередині мене ніби спрямувала мій скальпель. Сова одужала за годину.
— Ти тепер не просто ветеринар, — сміялася Зореслава, готуючи мені спеціальні чаї з трав, що ростуть тільки на межі світів. — Ти — інкубатор для Нового Часу. Твоє тіло зараз переписує закони фізики, щоб вона могла народитися.

Аномалії та підготовка.
На восьмому місяці мій живіт став центром гравітації міста. Коли я була в поганому настрої, у місті йшов дощ із пелюсток сакури. Коли я сміялася — у всіх мешканців на хвилину зникали всі борги на банківських картах (Ніка клялася, що це не вона, це дитина «пожартувала»).
Чистильники, які тепер були нашими союзниками, виділили спеціальний загін для охорони мого будинку. Вони встановили «стабілізатори реальності», щоб Сьома випадково не відправила наш район у мезозойську еру під час того, як вона штовхається.
Айла принесла подарунок — ковдру, виткану з нічного туману.
— Вона буде бачити сни всіх предків, — сказала Айла. — Ця ковдра допоможе їй не загубитися в них.

Передчуття Сьомої.
Останні тижні були найнапруженішими. Я часто сиділа на даху Вежі, дивлячись на захід сонця. Сьома більше не була просто іскрою. Вона стала постійною присутністю, теплим золотим гулом у моїй душі.
— Знаєш, — сказала я Андрію, коли ми спостерігали, як Рита виводить на нічне небо вітання для нас. — Я боялася, що вона прийде як руйнівниця. А вона приходить як любов.
— Вона приходить як ми, Касю, — відповів він, притискаючись чолом до мого. — Вона — це найкраще, що ми змогли врятувати від Чистильників, від Рити і від нашого власного страху.
Я поклала руку на живіт і відчула легкий, ритмічний поштовх. Це не була магія. Це було життя. Справжнє, людське життя, яке ось-ось мало змінити цей світ назавжди.
Липень видався гарячим, але це була не виснажлива спека, а живе, пульсуюче тепло. Чистильники (тепер — Вартові Рівноваги) оточили мій будинок невидимим щитом. Вони встановили «стабілізатори реальності», щоб Сьома випадково не змінила молекулярний склад повітря під час того, як вона штовхається.
Айла принесла подарунок — ковдру, виткану з ранкової роси та сонячних зайчиків.
— Вона буде бачити сни всіх часів одночасно, — сказала Друга сестра. — Ця ковдра допоможе їй триматися нашого берега.

7 липня. Ніч на Івана Купала.
Наймістичніший час літа. Коли небо стало темно-синім, а повітря наповнилося ароматом папороті, Сьома вирішила, що час настав.
Ми зібралися у великій вітальні. Зореслава запалила свічки, які горіли без вогню — самим лише наміром. Майя взяла скрипку і почала грати найніжнішу мелодію у своєму житті — беззвучну для вух, але таку, що вібрувала в кожній клітині тіла. Ліна вкрила підлогу пелюстками живих квітів, які розпускалися прямо на очах.
Андрій тримав мене за руки. Його сріблясте мерехтіння зливалося з моїм золотим сяйвом.
— Вона вже тут, Касю, — прошепотів він. Його голос тремтів від захвату. — Я бачу її код... він ідеальний.
Пролунав не крик, а чистий, дзвінкий звук, схожий на удар кришталевого келиха. Кімнату залило світлом, яке не сліпило, а дарувало відчуття абсолютного щастя.
Я притиснула її до себе — маленьку, теплу, з величезними очима, в яких відбивався весь всесвіт. Вона не плакала. Вона дивилася на нас і ледь помітно посміхалася. У її волоссі мерехтіли іскри батькового коду, а в долонях пульсувало моє світло.
— Сьома, — прошепотіла я, відчуваючи, як по щоках течуть сльози. — Ласкаво просимо додому.
У цю мить над усім містом, незважаючи на ніч, на кілька секунд зійшло сонце, сповіщаючи, що цикл нарешті замкнувся. Але тепер це не було коло приреченості — це було коло любові.

Перший подих
Коли вона опинилася в моїх руках, кімната наповнилася звуком, якого я ніколи не чула раніше. Це не був плач немовляти. Це був резонанс. Тисячі дрібних кришталиків на люстрі задзвеніли в унісон, а всі квіти в будинку повернули свої голівки до неї, ніби вона була маленьким сонцем.
Я відчула її шкіру — неймовірно ніжну, що пахла дощем і молоком. У ту саму мить, коли вона зробила перший подих, у всьому місті на одну секунду зникли всі перешкоди в мережі. Ніка потім розкаже, що всі екрани на площі Таймс-сквер (і в нашому районі теж) на мить стали білосніжними, а потім на них розквітла одна-єдина цифрова квітка папороті.
Андрій схилився над нами. Його очі, наповнені сріблястим кодом, зустрілися з її очима. У Сьомої вони були глибокого фіалкового кольору, але в глибині зіниць пульсували іскри — такі ж самі, як у нього.
Вона простягнула свою маленьку, ще зовсім крихітну ручку і торкнулася його щоки. У місці дотику шкіра Андрія на мить стала повністю людською, без жодного мерехтіння. Вона ніби «заземлила» його, повернула батька з цифрового виміру в реальність лише одним жестом.
— Вона знає нас... — прошепотів Андрій, і я вперше побачила сльози на його обличчі. — Касю, вона вже знає кожен наш спогад.