Ритм пульсу і коду

Минуло три роки з моменту, коли Вежа SafeCity вкрилася плющем. Світ звик до магії, але магія не звикла до спокою.
Касії дев'ятнадцять. Вона — студентка третього курсу ветеринарного факультету, і її дні наповнені практикою в клініці та складними іспитами. Але статус Шостої відьми не дає права на звичайне життя. Поки вона лікує тварин, за межами її стерильного кабінету зріє нова загроза.
Ренегати — радикальне угруповання, що поєднало залишки технологій Чистильників із забороненою алхімією — почали полювання на «магічний геном». Вони вірять, що Сьома не має народитися природним шляхом. Їхня мета — викрасти енергію Ковена, щоб створити Протокол «Месія»: штучний інтелект у тілі дитини.
Коли тіні пацієнтів у клініці Касії починають шепотіти пророцтва, а Андрій виявляє, що його роль «Привида» еволюціонує у щось лякаюче, Касія розуміє: час студентських ігор закінчився. Сьома стукає у двері реальності, і цього разу вогонь Шостої має стати не мечем, а щитом для того, що дорожче за саме життя.

* * *
Стетоскоп «Луна» холодив мені шию. Я притиснула його до грудей старого золотистого ретривера. Його господар бачив лише задишку, але я чула, як у серці собаки збивається ритм... і це не був звичайний серцевий м’яз. Там, у глибині, пульсував «цифровий паразит» — дрібна, як насінина, програма-вірус Ренегатів, що висмоктувала життєву іскру.
— Спокійно, хлопчику, — прошепотіла я, і мої пальці під білою рукавичкою ледь помітно засвітилися.
Я не спалила вірус. Я просто «переписала» його, перетворивши на нешкідливу глюкозу. Собака глибоко зітхнув і лизнув мені руку.
— Касю, ти знову це зробила? — почула я голос Ніки з порога. Вона тепер була не просто хакеркою, а гостьовим лектором на кафедрі кібер-біології. — Ти знаєш, що офіційно ми не маємо права використовувати магію на пацієнтах без ліцензії Комітету Магічного Нагляду.
— Ліцензії не рятують життя, Ніко, — я зняла рукавички. — Що ти тут робиш? У нас же була домовленість: ніяких «відьомських справ» у стінах університету.
Ніка підійшла ближче і розгорнула свій планшет. На екрані миготіли червоні точки.
— Твій «якор» Андрій зафіксував активність у старому секторі. Ренегати зламали архів Зореслави. Вони шукають не закляття, Касю. Вони шукають твій медичний анамнез. Вони хочуть знати, як працює твоя кров на клітинному рівні.
Я подивилася на свої руки. На третьому курсі я навчилася бути ветеринаром, але я все ще була Шостою. І моє світло, яке я так старанно ховала під білим халатом, знову почало вимагати виходу.
— Де Андрій? — запитала я, відчуваючи, як у животі на мить стало гаряче — Сьома подала знак.
— Він у «Тіні». Чекає на твій сигнал. Камон, Шоста, час згадати, що ти не тільки ставиш крапельниці.
Я глянула на ретривера, що мирно спав. Світ став складнішим. Тепер вороги не просто руйнували — вони втручалися в саму структуру життя.
— Добре, — я скинула халат, під яким була знайома чорна толстовка. — Скажи Майї, щоб готувала резонанс. Якщо вони хочуть мою кров — нехай спочатку спробують витримати мій вогонь.

22 вересня. Зустріч з Айлою: Цифровий Некрополь.
Ми зустрілися з Айлою на межі реальності — у закинутому дата-центрі, який тепер слугував їй резиденцією. Айла за ці роки стала ще більш ефірною. Вона сиділа серед серверних шаф, які були обплетені корінням Ліни, і перебирала пальцями «нитки» пам’яті.
— Вони зробили це, Шоста, — замість привітання сказала Айла. Її голос тепер мав металевий відгомін. — Ренегати не просто хакнули систему. Вони створили «Синтетичних Привидів». Вони витягують з Хмари залишки видалених особистостей Чистильників і вшивають їх у клоновані тіла. Смерть більше не є фіналом, Касю. Це для них — просто «пошкоджений файл», який вони навчилися відновлювати.
— Ти хочеш сказати, що ми знову битимемося з тими, кого вже спалили? — процідила я, відчуваючи, як під колючим халатом починає пульсувати вогонь.
— Гірше. Вони шукають шлях до «архіву крові» твоєї мами, щоб дати цим привидам справжню плоть. Якщо вони знайдуть записи Зореслави — вони створять армію, яка не боїться болю.

23 вересня. Рейд на архіви: Тіні в підвалі.
Архів Зореслави знаходився під старою будівлею міської аптеки. Ми з Андрієм та Нікою пробиралися крізь вузькі проходи, заставлені скляними суліями. Андрій йшов попереду, його очі світилися тьмяним бурштином.
— Касю, тут хтось був, — прошепотів він. — Запах... це не формалін. Це запах озону і паленої ізоляції.
Раптом простір навколо нас здригнувся. З темряви вийшли постаті в білих халатах, але їхні обличчя миготіли, як несправні монітори. Ренегати. Вони вже почали завантажувати дані з паперових сувоїв Зореслави у свої термінали.
— Ніко, ламай доступ! Андрію, тримай периметр! — крикнула я.
Я випустила світло, але замість вогняної кулі я створила «Світловий Скальпель». Я розтинала їхні цифрові зв’язки, роз’єднуючи код від матерії. Але щоразу, коли один із них падав, він розсипався на пікселі і збирався знову за кілька секунд.
— Вони зациклені! — крикнула Ніка, відчайдушно клацаючи по клавішах. — Касю, їх неможливо вбити тут, бо їхній «вихідний код» знаходиться десь в іншому місці!

24 вересня. Прямий контакт із Сьомою: Хірургія Часу.
Стрес від рейду наздогнав мене в самому невідповідному місці — у операційній університетської клініки. Я готувала до операції маленьке кошеня з магічною травмою крила. Раптом інструменти в моїх руках стали невагомими. Весь світ навколо — асистенти, лампи, стіни — застиг. Час зупинився.
У центрі операційної, прямо на столі поруч із кошеням, сиділа дівчинка. Срібне волосся, мої очі, але погляд... погляд істоти, що бачила народження зірок. Сьома.
— Мамо, — прошепотіла вона, торкаючись пальчиком скальпеля. — Ти шукаєш ворогів зовні, але ворог уже в Колі.
— Що ти маєш на увазі? — я намагалася поворухнутися, але моє тіло було частиною застиглого кадру.
— Ренегати не самі знайшли архів. Хтось відкрив їм двері. Кров не бреше, але вона може бути отруєна сумнівом. Той, хто боїться мого приходу найбільше, захоче розірвати ланцюг.
Сьома взяла кошеня на руки, і воно раптом замуркотіло в тиші застиглого часу.
— Не бійся за нього, — вона посміхнулася. — Бійся за того, хто тримає скрипку.
Звук може стати тишею, якщо струни перерізати зсередини. Вона раптом стала прозорою.
— Бережи батька, Касю. Його «привид» — це ключ, який Ренегати хочуть вставити у свої двері.
Світ вибухнув звуками. Асистент запитав: «Касіє, ви в порядку? Ви застигли на секунду». Кошеня на столі було повністю здоровим. Його крило загоїлося само собою.
Я вийшла з операційної, важко дихаючи. Сьома попередила мене. Зрада в Ковені. Майя? Ніка? Чи сама Зореслава боїться майбутнього настільки, що готова його продати?
Я знайшла Андрія на парковці. Він виглядав втомленим, його обруч ледь пульсував. — Андрію, — я взяла його за руки, і моє світло передало йому частину моєї тривоги. — Нам треба терміново зібрати всіх. Але цього разу... цього разу ми не будемо довіряти навіть власному відображенню.