Розділ 17. Битва в Гонконзі

Сяйво неонового міста зустрічало їх, коли аероспідер увійшов у повітряний простір Гонконга. Гігантські хмарочоси, оточені потоками транспорту, світилися яскравіше за зірки. Але ця краса була лише фасадом. У самому серці міста змовники готувалися до запуску свого резервного вузла.

"Це величезний фінансовий центр," сказав Микита, вказуючи на мапу. "Будівля належить корпорації, яка тісно пов’язана зі змовниками. Вони використовують її як прикриття для своїх операцій."

"Що нам потрібно зробити?" запитав Олекса, перевіряючи спорядження.

"Проникнути на верхній рівень комплексу," відповіла Ярина. "Серверний центр розташований у захищеній зоні. Нам потрібно завантажити вірус і знищити їхню систему, перш ніж вони активують вузол."

План атаки

Команда зібралася в прихованій базі неподалік фінансового центру. На великому екрані демонструвалася тривимірна модель будівлі.

"Охорона важка," сказав Дмитро. "Патрулі, дрони, автоматичні турелі. Система безпеки активується навіть від найменшого порушення."

"Але є слабке місце," додав Микита. "Система охолодження серверів проходить через центральну шахту. Ми можемо використати її, щоб непомітно проникнути всередину."

"Це ризиковано," сказала Ярина, вдивляючись у схему. "Але це наш єдиний шанс."

"Я готовий," промовив Олекса. "Ми не можемо зупинятися зараз."

Проникнення

Пізно вночі команда почала операцію. Використовуючи дрони, вони відволікли увагу патрулів і змогли пробратися до технічного входу. Микита швидко вимкнув локальну систему безпеки, і вони опинилися в шахті.

Шлях через систему охолодження був тісним і небезпечним. Металеві стіни холодили шкіру, а кожен звук віддавався луною.

"Ми майже на місці," прошепотів Микита, коли вони досягли виходу з шахти.

Група опинилася в залі, наповненому масивними серверними стійками. Гул машин і миготіння індикаторів створювали відчуття напруженості.

"Центральна консоль — там," сказав Олекса, вказуючи на головну панель у кінці зали. "Але ми не самі."

Сутичка

Раптом двері зали відчинилися, і всередину вбігли охоронці. Сирена пронизала тишу.

"Нас помітили!" вигукнув Дмитро, дістаючи зброю.

Ярина кинулася до входу, відкриваючи вогонь, щоб прикрити команду.

"Олекса, завантажуй вірус!" крикнула вона.

Олекса підбіг до консолі й швидко почав вводити команди. Його пальці бігали по клавіатурі, тоді як за спиною розгорталася запекла битва.

"Ще трохи!" вигукнув він, коли на екрані з’явився статус завантаження.

"Поспішай!" закричала Ярина, відбиваючись від чергової хвилі охоронців.

"Готово!" нарешті вигукнув Олекса, вириваючи пристрій із консолі. "Вірус завантажено!"

"До виходу!" скомандувала Ярина.

Втеча

Команда пробиралася через коридори, які заповнилися дронами й автоматичними турелями. Дмитро, хоч і поранений, влучно стріляв, утримуючи переслідувачів.

"Це пастка," сказав Микита, озираючись навколо. "Вони знали, що ми прийдемо."

"Нам потрібно вибиратися!" крикнула Ярина, відкриваючи двері до технічного виходу.

Коли вони нарешті дісталися до аероспідера, Олекса обернувся й побачив, як вдалині будівля почала мерехтіти від збою в електроживленні. Вірус спрацював.

"Ми це зробили?" запитав він, важко дихаючи.

"Ми завдали їм удару," відповіла Ярина, допомагаючи Дмитру сісти. "Але це ще не кінець."

Післямова

На базі опору Олекса перевірив результати атаки. Дані показували, що вузол у Гонконзі знищений, але частина систем змовників залишалася активною.

"Вони все ще живі," сказав він Ярині. "Але ми позбавили їх ключового елемента."

"Це лише частина битви," відповіла вона. "Але кожен удар наближає нас до перемоги."

"Що далі?" запитав Дмитро, сидячи з перев’язаною рукою.

"Ми знайдемо їхніх лідерів," твердо сказала Ярина. "І цього разу ми покінчимо з ними назавжди."