Розділ 15. Операція "Фенікс"

Гірські вершини Альп здіймалися до неба, вкриті білосніжними шапками. Саме тут, у серці Швейцарії, знаходився комплекс "Фенікс" — головний координаційний центр змовників. Він був захований у скелі, а єдиний видимий вхід був ретельно охоронюваний.

Олекса сидів у кабіні аероспідера, вдивляючись у величні гірські пейзажі. Його роздуми перервав голос Ярини:

"Це місце виглядає як фортеця, але навіть фортеці мають слабкі місця."

Вони приземлилися у віддаленій ущелині, подалі від видимості дронів і камер. Команда швидко розвантажила спорядження і почала підготовку до місії.

"Гаразд, слухайте уважно," почала Ярина, розгортаючи карту комплексу. "Ми підходимо через цей тунель для доставки ресурсів. Сканери показують, що вхід під охороною, але це наш єдиний шанс."

"Система безпеки вражаюча," додав Дмитро, вказуючи на екран свого планшета. "Автоматичні турелі, датчики руху, теплові сканери. Але ми маємо пристрої, які тимчасово вимкнуть їх."

"Після проникнення ми рухаємося до центрального серверного залу," продовжила Ярина. "Там Олекса завантажує вірус у систему. Якщо все піде за планом, ми зупинимо 'Аргус' до його активації."

"Якщо не піде за планом?" запитав один із членів команди.

"Ми повинні вийти, перш ніж увімкнеться їхня аварійна система захисту," сказала Ярина, її голос звучав холодно й чітко. "На це у нас буде не більше десяти хвилин."

Проникнення

Група рухалася вузькими стежками до входу в тунель. Вони йшли в повній тиші, використовуючи кожну тінь, щоб залишитися непоміченими. Олекса відчував, як його серце б’ється швидше, ніж зазвичай. Він ніколи не брав участі в таких операціях, але зараз він був важливою частиною плану.

"Зупиніться," прошепотіла Ярина, коли вони наблизилися до входу. Вартові патрулювали територію, а датчики руху миготіли червоним світлом.

Дмитро активував свій пристрій, і через кілька секунд датчики згасли.

"Давайте, у нас є три хвилини, поки система перезапуститься," сказала Ярина.

Група швидко проскочила крізь вхід і опинилася в тунелі, освітленому м’яким світлом ламп. Їхній шлях пролягав через серію дверей, які Дмитро відкривав одну за одною.

"Все чисто," повідомив він, оглядаючи коридор попереду.

"Центральний серверний зал прямо за цим сектором," сказала Ярина, вказуючи на двері в кінці коридору.

Боротьба з часом

У серверному залі панувала тиша, порушувана лише гулом працюючих пристроїв. Високі стійки серверів світилися сотнями індикаторів. У центрі кімнати була головна консоль, підключена до мережі.

"Олекса, ти за справу," сказала Ярина, ставши на варту біля входу.

Олекса швидко підключив свій пристрій і почав завантажувати вірус. На екрані з’явилися рядки коду, які з кожною секундою наближали їх до мети.

"П’ять хвилин," сказав Дмитро, дивлячись на таймер. "Ми повинні закінчити до цього часу."

Раптом сирена пронизала тишу. Червоне світло залило приміщення, і з динаміків пролунав голос:

"Виявлено порушення. Активовано аварійний протокол."

"Ми виявлені!" крикнула Ярина, відкриваючи вогонь по охоронцях, які вбігли в зал.

"Ще трохи!" вигукнув Олекса, не відводячи очей від екрана. "Я майже закінчив!"

Кульмінація

Бій став запеклим. Турелі, що з’явилися зі стелі, почали обстрілювати команду. Дмитро використав димові гранати, щоб прикрити їхній відступ.

"Олекса, швидше!" закричала Ярина.

"Готово!" нарешті вигукнув він, вириваючи пристрій із консолі. "Вірус завантажено!"

"Вибираємося!" скомандувала Ярина, відступаючи до виходу.

Група пробивалася через коридори, поки система безпеки не активувала останній бар’єр — двері почали закриватися автоматично.

"Просто біжіть!" кричав Дмитро, блокуючи двері своїм тілом.

"Ні, ми всі виберемося!" відповіла Ярина, тягнучи його за собою.

Останнім ривком вони встигли вирватися з комплексу, перш ніж усе вибухнуло. За ними здійнявся стовп вогню, а гул вибухів рознісся горами.

Наслідки

Коли вони дісталися безпечного місця, усі були виснажені, але задоволені.

"Вірус спрацював," сказав Олекса, перевіряючи дані на своєму планшеті. "Система 'Аргус' знищена."

"Це була найважча операція," промовив Дмитро, перев’язуючи свою поранену руку.

"Але ми це зробили," додала Ярина. "Ми показали, що вони не всесильні."

Олекса глянув на своїх друзів і вперше за весь час відчув справжню надію.

"Це ще не кінець," сказав він. "Але тепер ми знаємо, що можемо перемогти."