Розділ 13. Прорив до серця змови

Ніч накрила передмістя Києва темним покривалом, яке лише посилювало напругу в повітрі. Команда рухалася безшумно, наближаючись до периметра комплексу. Дерева й густі чагарники надавали ідеальне укриття. Олекса йшов у середині групи, намагаючись іти крок у крок із Яриною.

"Це тут," прошепотів Дмитро, зупиняючись біля огорожі. Перед ними виднілася масивна бетонна споруда з охоронними вежами та патрулями, що курсували навколо. Високо в небі кружляли дрони, скануючи місцевість інфрачервоними сенсорами.

"Дронів забагато," зазначила Ярина, оцінюючи ситуацію. "Ми не зможемо просто пройти непоміченими."

"Ось чому у нас є план 'Тінь'," сказав Дмитро, активуючи пристрій, що випромінював електромагнітні хвилі. На кілька секунд світло навколо комплексу згасло, і навіть дрони зависли в повітрі.

"У нас є хвилина, поки система перезапуститься," сказала Ярина. "Швидко!"

Проникнення в комплекс

Команда проскочила через отвір у захисній огорожі й заховалася за стіною. Вони дісталися службового входу, який Дмитро швидко відкрив, використовуючи хакерський інструмент.

"Ми всередині," прошепотіла Ярина, жестом наказуючи рухатися вперед.

Темні коридори комплексу були схожі на лабіринт. На стінах миготіли ліхтарі аварійного освітлення, а звуки віддалених механізмів нагадували про масштаби об’єкта.

"Сканери вмикаються," попередив Дмитро. "Ми маємо обійти центральні патрулі."

Група просувалася коридорами, ховаючись у тіні. Коли вони дісталися центральної зони, Олекса помітив масивні сталеві двері.

"Це і є головний серверний центр," сказав він, оглядаючи панель доступу. "Я можу відкрити їх, але це викличе сигнал тривоги."

"Неважливо," відповіла Ярина. "Ми діяли тихо досі. Тепер час діяти швидко."

Головний серверний центр

Коли двері відчинилися, команда опинилася в величезному залі, наповненому серверними стійками, які гули від роботи. У центрі залу стояла головна консоль — серце мережі змовників.

"Тут усе," сказав Олекса, підійшовши до консолі. "Якщо я завантажу вірус, це знищить їхню систему й зробить дані невідновлюваними."

"Тоді не гайте часу," кинула Ярина, стаючи на варту біля входу.

Олекса швидко підключив пристрій. Його руки бігали по клавіатурі, вводячи команди. На екрані замиготіли рядки коду.

"Ще трохи," сказав він, зосереджено працюючи.

Раптом сирена розірвала тишу. З червоним світлом загорілася сигналізація, і з динаміків пролунав механічний голос:

"Порушення в секторі серверного центру. Активувати захисні протоколи."

"Вони знають, що ми тут!" вигукнув Дмитро, дістаючи зброю.

Двері залу відчинилися, і в приміщення вбігли озброєні охоронці. Ярина миттєво вступила в бій, відкриваючи вогонь, щоб утримати їх на відстані.

"Олекса, закінчуй!" вигукнула вона.

"Ще десять секунд!" крикнув він, вводячи фінальні команди.

Бій став напруженим. Охоронці атакували з усіх боків, і команда ледве трималася.

"Готово!" нарешті вигукнув Олекса, вириваючи пристрій із консолі. "Вірус завантажено!"

"Йдемо звідси!" скомандувала Ярина.

Втеча

Команда виривалася з боєм, пробиваючись до виходу. Їх переслідували дрони, автоматичні турелі й патрулі, але Дмитро активував ще один пристрій, який блокував більшість захисних систем.

"Ще трохи!" кричала Ярина, прикриваючи відхід.

Коли вони нарешті дісталися до аероспідера, Дмитро був поранений, але все ще міг рухатися. Ярина допомогла йому сісти, і аероспідер здійнявся в повітря, лишаючи позаду палаючий комплекс.

Наслідки

"Ми це зробили?" запитав Олекса, коли вони були вже далеко від місця бою.

"Так," відповіла Ярина, вдивляючись у далечінь. "Вірус активовано. Їхня система знищена."

"На цей раз вони точно відчують удар," додав Дмитро, перевіряючи рану.

"Але це ще не кінець," тихо сказав Олекса. "Вони спробують відновитися. Ми повинні бути готові."

Ярина подивилася на нього й ледь усміхнулася.

"Ми будемо готові. Це тільки початок справжньої боротьби."