Розділ 4. Таємниці опору

Стара будівля виглядала зовсім занедбаною: вибиті вікна, проржавілі балки, іржаві двері, які ледь трималися на петлях. Але варто було Ярині набрати щось на невеликому пристрої, як двері відчинилися з ледь чутним шипінням, відкриваючи шлях до зовсім іншого світу.

"Ласкаво просимо до бази опору," сказала вона, жестом запрошуючи Олексу зайти.

Він зробив крок у темний коридор, освітлений лише м'яким синім світлом, і раптом відчув, як за ним зачинилися двері, залишаючи їх удвох. Попереду відкрилася простора кімната, наповнена передовими технологіями: величезні монітори, потужні сервери, інтерактивні столи з голографічними проекціями. Люди працювали зосереджено, деякі навіть не піднімали голови, щоб подивитися на новоприбулого.

"Це ваша... штаб-квартира?" запитав Олекса, намагаючись переварити побачене.

"Це лише один із пунктів, — відповіла Ярина, прямуючи до великого екрана на стіні. — Ми діємо таємно, постійно переміщуючись. Змовники — це не ті, кого можна недооцінювати."

Вона активувала екран, і перед Олексою з’явилася карта світу, покрита десятками червоних точок. Кожна точка супроводжувалася маркуваннями, кодами й діаграмами.

"Це мережа впливу змовників, — пояснила Ярина. — Вони мають представників у кожній ключовій сфері: урядах, корпораціях, медіа, наукових установах. Ми відстежуємо їхню діяльність, але поки що наші ресурси обмежені."

Олекса вдивлявся в карту, відчуваючи, як реальність знову вислизає з-під ніг.

"І що ви від мене хочете?" спитав він, повертаючись до Ярини.

"Твоя система — це єдина технологія, яка може передбачати їхні атаки. Вона не лише допоможе нам захиститися, а й стане зброєю, яку вони не очікували," сказала вона, зустрічаючи його погляд.

"Зброєю?" Олекса підняв брови. "Я створював її для захисту, а не для війни."

"Іноді найкращий захист — це напад," сказала вона холодно. "Ми не просимо тебе брати в руки зброю, але твої знання — це те, що може змінити все."

Під час їхньої розмови до кімнати увійшов ще один чоловік, високий і кремезний, із суворим виразом обличчя. Його очі зосереджено вивчали Олексу.

"Це він?" запитав чоловік, звертаючись до Ярини.

"Так, це Олекса Руденко," відповіла вона. "Людина, яка може допомогти нам зупинити змовників."

Чоловік підійшов ближче, простягнувши руку.

"Мене звати Дмитро. Я керую технічною частиною руху опору. Нам потрібна твоя допомога, і ми готові забезпечити тобі все необхідне для роботи."

Олекса вагався. Усе, що відбувалося, здавалося сюжетом якогось шпигунського трилера. Але погляд Дмитра був щирим, і в ньому Олекса побачив рішучість і надію.

"Гаразд," нарешті сказав він, потискаючи руку Дмитра. "Але ви повинні пояснити мені все до найменших деталей. Я маю знати, з чим ми боремося."

Ярина кивнула і, повернувшись до екрану, активувала нову проекцію.

"Гаразд, Олексо. Настав час розкрити тобі правду про наших ворогів. Історія, яку ти почуєш, змінить твоє розуміння світу назавжди..."