Розділ 2. Загроза з тіні

Зал конференції замовк, наче кожне слово Олекси зависло в повітрі, наче промінь світла в темряві. Голографічні зображення за його спиною ожили: складні діаграми, алгоритми, розгалужені моделі нейронних мереж — усе це було частиною його прориву в галузі штучного інтелекту.

"Ця система, — продовжив він, указуючи на голограму, — може передбачати кібератаки, аналізуючи мільярди даних у реальному часі. Вона не тільки захищає, вона вчиться. Кожен новий виклик робить її сильнішою. Але під час розробки я виявив щось, що виходить за межі технологій. Щось... небезпечне."

Олекса зупинився, дозволяючи своїм словам осісти в свідомості слухачів. Зал, який щойно жваво гудів, тепер був огорнутий напруженою тишею. Він вдихнув глибше і продовжив:

"Я знайшов докази існування змови, яка прагне не просто використати технології, а поставити їх на службу контролю над людством. Це не просто окремі хакери чи терористи. Це глобальна мережа, прихована за маскою прогресу."

Здивований шепіт пробіг залом. Люди переглядалися, дехто встиг діставати свої планшети, щоб зафіксувати почуте. Але ще до того, як Олекса встиг перейти до доказів, сталося те, чого він боявся найбільше.

Гострий пронизливий звук розітнув повітря. У центрі сцени відкрилася технічна шахта, і з неї виринули декілька променів, схожих на яскраві спалахи блискавок. Олекса інстинктивно кинувся вбік, уникаючи удару, але кілька делегатів у перших рядах були не такими швидкими. Вони закам’яніли, мов статуї, уражені паралізуючим електромагнітним зарядом.

"Це не частина виступу, — пролунав чийсь крик із зали. — Це напад!"

З’явилася фігура. Висока, металева, наче машина для вбивства. Її штучний голос, хрипкий і холодний, лунав над гамором:

"Руденко, ми попереджали тебе. Ти зайшов надто далеко."

Олекса, майже не думаючи, сховався за трибуною. Металевий монстр націлив на нього свої енергетичні гармати, готовий завдати вирішального удару. Люди в паніці розбігалися, але щось привернуло увагу Олекси.

Серед хаосу, прямо до сцени, впевнено прямувала жінка. Вона була стрункою, рухалася різко й рішуче, немов не боялася того, що відбувалося навколо.

"Курс на sev-0108-veer!" різко вигукнула вона, дістаючи невеликий пристрій із кишені. Машина на мить застигла, ніби обробляючи отриманий сигнал. Ця пауза дала жінці шанс.

"Ходімо!" — крикнула вона до Олекси, нахиляючись, щоб схопити його за руку. Він, ошелешений, без запитань пішов за нею. Її холодний погляд і впевненість у діях змусили повірити: вона знає, що робить.

Олекса і його несподівана рятівниця прорвалися через задні коридори конференц-центру, уникаючи переслідування. Технічні дрони, які намагалися зупинити їх, виходили з ладу один за одним завдяки якимось маніпуляціям жінки.

Вони вийшли на задвірки, де стояв аероспідер. Жінка сіла за кермо, і, не дочекавшись, поки Олекса пристебнеться, активувала двигун.

"Хто ви? Що це все було?!" вигукнув він, намагаючись перекричати звук двигуна.

"Ярина. Ярина Коваль, — коротко відповіла вона. — І якщо хочеш вижити, тобі краще затягнути ремінь. Це буде тривалий шлях."