"Перший день на новому етапі"

Серпень пролетів непомітно, перетворившись на теплі, сповнені очікування серпневі вечори, і ось перед нами постала нова реальність — студентське життя в академії.

Корпус університету вражав своїми масштабами. Це були не затишні шкільні класи з потертими партами, а просторні аудиторії з амфітеатром, високими стелями та запахом свіжої типографської краски на лекційних зошитах. Нас із Марком зарахували на один курс, і тепер навіть розклад не міг нас розлучити, хоча дехто з викладачів уже поглядав на нас із легким скепсисом, знаючи про нашу «репутацію» бунтарів-олімпіадників.

— Ну що, магістре? — шепнув Марк, коли ми сідали за другий ряд на лекції з загальної педагогіки та методики. Він уже не носив ті старі окуляри-щити, але звичка поправляти оправу залишилася. — Готові до нових експериментів?

Я поправила бейдж першокурсниці й усміхнулася:

— Головне, щоб цього разу на лекціях ніхто не влаштовував «холодну війну». Мені вистачило школи.

Наші друзі теж влаштувалися неподалік: Олег і Ніколь вступили на економічний факультет, продовжуючи свої вічні суперечки щодо бюджету й стипендій, а Міла обрала дизайн, знайшовши своє покликання у створенні концептів для молодіжних проєктів. Ми всі залишилися в одному місті, і університетське містечко стало нашим новим домом.

Після першої пари ми вийшли на широкий внутрішній дворик, залитий яскравим полуденним сонцем. Студенти сміялися, обговорювали розклади й пили каву з паперових стаканчиків.

Марк зупинився біля старої липи, яка росла посеред подвір’я, і обережно взяв мене за руку. Його долоня була такою ж теплою, а погляд — таким же гарячим, як тоді, у шкільному парку й на обласному конкурсі.

— Знаєш, — сказав він, дивлячись на мене з усмішкою. — Школа була лише вступним етапом. Тестування пройдено.

— І яка наша оцінка? — запитала я, відчуваючи, як усередині знову з’являється те знайоме, приємне тремтіння.

— Тверда вища математика, — відповів він, притягуючи мене ближче до себе. — Без права на перездачу.

Ми стояли посеред галасливого натовпу студентів, але для нас час знову зупинився. Наша формула спрацювала раз і назавжди, довівши, що справжні почуття не підлягають жодним правилам — вони просто створюють новий світ.