10

Пройшло кілька хвилин, але нічого не відбувалося.

– З нею все добре? – Спитала я програму. – Чому вона досі не прокинулася?

– Все так і має бути. – Запевнив мамин голос. – Вона була у стазисі, а тепер після активації усі її системи завершують підготовку до повноцінного функціонування. Тож зараз вона просто спить, а коли прокинеться, то почне справжнє життя. Думаю, вам краще забрати її у більш спокійну обстановку.

Лео кивнув на мій питальний погляд і легко, немов невагому, узяв дівчинку на руки.

– Треба віднести її нагору в кімнату відпочинку. – Сказав він. – Ходімо, Міє, тобі теж треба трохи відпочити, твоя нервова система перевантажена.

Дроїд вийшов з кімнати, і я вже зібралася рушити слідом, коли «Мама» знову заговорила:

– Міє, будь обережна, не можна щоб біонік потрапив у погані руки. Це неймовірна технологія, у якій закладено величезний потенціал для можливого розвитку людства, його прогресу, виходу на новий рівень життя і мислення. Але також вона може стати засобом для руйнації, якщо спрямувати її в неправильне русло.

– Я це розумію. – Кивнула я. – Але поки що не знаю, що робити, щоб Корпорація залишила нас у спокої.

– У твого батька був іще один «сховок» – так званий «Будинок за обрієм». Це база в метеоритному поясі, який оточує Землю, всередині орбітальної станції, замаскованої під невеликий астероїд. Я можу відправити вас туди, і на довгий час ви будете в безпеці. Її неможливо відстежити через аномалії, які блокують і викривляють усі сигнали та електричні імпульси. На жаль, Саймон не встиг скористатися нею, але витратив багато часу, щоб її там побудувати.

Я не могла повірити в те, що мені казала програма. Усвідомити те, що у батька в космосі був облаштований дім, практично нереально. Як же погано я його, виявляється знала! Як мало знала про його роботу і дослідження!

– Якщо ми вирушимо туди, чи зможемо повернутися?

– Цього я не знаю. – З сумом в голосі сказала програма. – Знаю лише, що там є всі умови для життя, джерело живлення на основі сонячних панелей, репродуктор, здатний із насіння вирощувати їжу, екстрактор, що добуває воду. Є величезна база інформаційних матеріалів і детальні описи досліджень твого батька. Все знаходиться лише там. Можливо, там є матеріали щоб створити засіб повернутися на планету, коли людство буде готове…

Запала тиша, в якій я намагалася скласти в голові все докупи, але не могла зосередитися, деталі вислизали, і наростала паніка. Все моє життя перевернулося з ніг на голову.

– Але ти маєш визначитися зараз. Я використаю залишки енергії, щоб запустити космічний човник з вами на борті, а потім ввімкну маячок, щоб Корпорація дізналася, про таємний рівень лабораторії Саймона. Коли вони будуть тут, я активую протокол знищення.

Мої очі розширилися:

– Ти знищиш лабораторію батька? І… себе також?

– Так. Це дасть вам змогу стати вільними і час осмислити роботу Саймона і той потенціал, який вона у собі несе.

– Я маю подумати. – Сказала я невпевнено. – Скільки у нас є часу?

– Думаю, у вас є кілька годин. А потім краще не зволікати, бо мої системи вже дещо викривлено сприймають інформацію, і я не можу точно сказати, скільки маю енергії.

– Добре. – Сказала я і рушила нагору, все ще перебуваючи під враженням від щойно відкритої інформації.

На мій подив Лео не здивувася, коли я розповіла йому про «Будинок за обрієм».

– Я про щось таке здогадувався. – Сказав він, знову скануючи біоніка. – Твій батько напередодні тих жахливих подій весь час кудись відлучався, часто його не було місяцями, пам’ятаєш?

Я кивнула, відтворюючи в пам’яті те, що тоді мені здавалося черговими батьковими «відрядженнями» по роботі з партнерами і колегами з робототехніки.

– Але я не думав, що він від’їздив аж так далеко. – Усміхнувся Лео. – Що ж, це справді може стати вирішенням ситуації. Хоча б на деякий час. І дасть нам нові відповіді. Якщо там, на орбітальній станції є усі його розробки і пояснення, ми змогли б осягнути сенс його роботи і, можливо, продовжити її.

Я закусила губу і кивнула. Це було би неймовірною перспективою, але все одно породжувало страх. Усе здавалося таким нереальним. Іще нещодавно я жила у сірому одноманітному сні, а зараз немов прокинулася і не могла адаптуватися до тих яскравих кольорів і відтінків, які почали мене оточувати. Та все ж найважливіше, що я відчувала, – це дивовижний зв’язок із Лео. Те, як він розумів мене, мої думки і почуття, як реагував на мене і доповнював мене саму. Це єдине, що для мене справді мало значення, а тому не могла собі дозволити боятися і через це все втратити.

– Тож, вирушаймо? – Напівствердно спитала я.

Дроїд підійшов до мене впритул і, провівши зворотнім боком долоні по щоці, сказав:

– Я завжди буду з тобою, куди б ти не вирушила. Поки я тобі потрібен, я поруч.

– Ти завжди будеш мені потрібен. – Сказала я і легенько поцілувала його.

– Мамо? – Раптово почули ми тихенький голос. – Де я?

Маленький біонік сиділа на ліжку і, сонно кліпаючи оченятами, переводила погляд з мене на Лео і в зворотному напрямку. Вона не була схожа на дроїда, у неї навіть не світилися очі. Вона виглядала як звичайна дитина.