28. Прийняття

Я увійшла до кімнати, де сиділи Майк, Лео, Етан, Тан та Кай. Серце билося швидко, але страху майже не було — лише холодна рішучість. Поруч зі мною стояли Рен і Рейчел. Рен допомагав мені тримати рівновагу, а Рейчел тихо підтримувала, слідкуючи, щоб я не пропустила ліки та не перевтомила очі.

— Лін Лін… — промовив Майк, коли помітив мене. Його погляд був повний суміші злості та здивування.

Я глибоко вдихнула.
— Я приїхала сюди не просто так. — Моє серце трохи калатало, але я продовжувала рівно і спокійно. — Я сюди, щоб пояснити тобі все… і щоб ти зрозумів, що я — твій суперник на трасі.

В кімнаті настала тиша. Лео, Етан, Тан і Кай уважно слухали.

— Твої перемоги раніше… — продовжила я, дивлячись прямо в його очі, — вони мені тішили. Так, я насолоджувалася твоїми поразками, бо знала, що зможу навчитися, стати сильнішою. Але тепер — не зараз. Я не сюди прийшла, щоб грати чи щоб тішитися чиїмось болем. Я сюди прийшла, щоб діяти, а не завдавати шкоди.

Рен сидів поруч, підставляючи плече, його рука ніжно торкалася моєї, і це давало відчуття безпеки.
— Я з тобою, — тихо промовив він, — усе буде добре.

Майк стискав кулаки. Його очі блищали від злості, але не тільки від конкуренції. Йому не подобалося, що я можу говорити так відверто, що можу стояти перед ним і бути незалежною.

— Ти… ти не розумієш, — прошепотів він, голос тремтів від емоцій. — Я не хочу тебе втрачати, Лін Лін… і не хочу завдавати тобі більше болю.

Слова висіли у повітрі. Мені стало тихо, але всередині я відчула щось, що змішувало розуміння і страх одночасно. Він був не лише суперником на трасі, він був людиною, яка турбувалася. І це лякало, бо я ніколи раніше не бачила його таким — вразливим, але все ще сильним.

Лео, Етан, Тан і Кай, які довго спостерігали за цією сценою, повільно підняли погляди.
— Ми… ми вибачаємося, — сказав Етан, — за все, що сталося. За твої труднощі, за конфлікти… Ми просто не знали, що це все так важко.

— Так, — додав Кай, — ми були дурними.

— Мені шкода, що ми дали Майку це роздувати в голові, — промовив Лео. — Тепер я розумію.

Майк мовчав. Його обличчя було напружене, але в його очах з’явилася легка зміна — не відмова, не злость, а відчуття розуміння.

— Ти сильна, Лін Лін, — тихо сказав він нарешті. — Ти завжди була сильна. І я… я мушу навчитися не змагатися з тобою лише на трасі. Я мушу навчитися не завдавати тобі болю.

Я кивнула. Це був момент, коли слова могли змінити все, і хоча ми були суперниками, тут і зараз з’явилося щось інше — повага і початок довіри.

Я відчула легкість у грудях.
— Добре. Тоді я піду, — сказала я. — Мої ліки, очі, Рен і Рейчел допоможуть мені впоратися, а ти… тренуйся. Не забувай, що я твій суперник на трасі, і я ще не закінчила.

Я підвелася, і Рен допоміг мені акуратно піти, тримаючи за руку, а Рейчел ніжно підтримувала з іншого боку.

Майк залишився стояти, дивлячись, як ми виходимо, його обличчя було сумішшю емоцій: роздратування, розуміння і тихий страх втрати. Йому залишалося лише зітхнути і повільно відступити назад у кімнату, де стояли Лео, Етан, Тан і Кай.

— Він… — прошепотів Етан, дивлячись на Майка, — він дійсно починає розуміти.

Майк мовчав, але його очі залишалися прикутими до дверей, через які ми вийшли. І всередині він знав, що це тільки початок нового протистояння — не тільки на трасі, а й у серцях.