18. "Emerald Wings"

Вівторок. Я повернулася до Тайланду, і відразу відчула знайомий запах спеки, аромат вуличних кафе та шум великого міста. Місто зустріло мене наче нічого не сталося, але для мене все змінилося. До четверга я не ходила до школи — провела час у лікарні, де лікарі слідкували за моїм зором і давали рекомендації щодо відновлення.

Кожен день у лікарні був одночасно нудним і сповненим думок. Лежачи на білому ліжку, я прокручувала в голові все: гонки, Майка, Рена, Рейчел… і навіть думки про бізнес тата. Медсестри приносили ліки і вимірювали тиск, а я просто відчувала, як мої очі повільно відновлюються, наче нагадуючи мені: терпіння — теж частина боротьби.

Геть у п’ятницю я з’явилася в школі. Коридори були знайомими і водночас чужими після кількох днів відсутності. Усе навколо здавалося трохи повільним: однокласники дивилися на мене здивовано, хтось перешіптувався, але я ігнорувала це. В голові був лише конкурс талантів, на який ми з Реном і Рейчел готувалися тижнями.

Майк тим часом не міг зрозуміти, чому мене немає. Він постійно прокручував у голові думки: чи справді Етан мав рацію, що зі мною щось трапилося? Чи він просто грає зі мною у власну гру? Його злість і цікавість змішалися із незрозумілим відчуттям порожнечі.

Конкурс настав. Велика сцена була яскраво освітлена, зал повен учнів та батьків, а сцена пахла деревом і фарбою, що відбивалося в світлі прожекторів. Наша група — «Emerald Wings» — виходила на сцену останньою. Ми з Реном і Рейчел поклали руки одну на одну і тихо сказали:

— Перемога наша.

Потім я підняла погляд, і наш виступ розпочався. Джеф співав разом зі мною, його голос доповнював мою мелодію, а ми, тріо, виконували хореографію, яку ретельно репетирували. Кожен рух, кожен крок відчувався синхронно, як одне тіло. Рейчел випромінювала спокій і впевненість, Рен додавав енергії, а я відчувала, як кожен рух і кожна нота підкреслюють рішучість і силу нашого гурту.

Зал вибухнув оплесками. Всі стояли і аплодували, вигуки і крики підтримки зливалися в єдину хвилю захвату. Мій погляд випадково зустрівся з Майковим. Він стояв на задніх рядах, руки склав на грудях, а його очі відбивали суміш здивування і… щось нове. Я не змогла зрозуміти відразу — це заздрість, захоплення чи роздратування.

Нарешті, коли оголосили результати, наше серце билося одночасно. Перше місце дісталося «Emerald Wings». Ми не могли стримати радість: обійнялися, сміялися, стрибали від щастя. Я подякувала Джефу за підтримку і за те, що допоміг нам вийти на сцену впевнено.

Після виступу ми вирішили святкувати разом. На моє здивування, Етан пішов разом із нами. Я думала, що він постійно розповідає Майку про мої перемоги і справи, але він просто посміхався, підтримуючи нас, і нічого не казав. Це було несподівано і водночас приємно.

Настав ранок. Сонце освітлювало місто, повітря пахло свіжістю, а я відчувала легкість у серці. Конкурс завершився, ми перемогли, і на деякий час всі тривоги і страхи відступили, залишивши тільки відчуття перемоги та дружби.