16. Репетиція

Вечір опустився на місто, і я разом із Реном та Рейчел переступила поріг студії Джефа. В повітрі запахало деревом, електронікою та трошки фарбою від обладнання. Лампи давали тепле світло, яке підкреслювало кожен рух, кожну тінь на стінах.

— Готові? — запитав Джеф, його очі світилися від збудження. — Ми почнемо з репетиції для концерту. Я хочу, щоб усе було ідеально.

Я посміхнулася, і Рейчел злегка підморгнула. Рен стояв поруч і тримав мене за руку, щоб підтримати.

Ми почали з розминки — вокальні вправи, ритм, легкі танцювальні рухи. Музика наповнювала кімнату: ритмічні удари барабанів, бас, що відчувався в грудях, і мелодія клавіш, що обволікала все навколо.

Джеф спостерігав за мною уважно, підказував, виправляв рухи. Я відчувала, як музика стає частиною мене, як моє тіло пливе в ритмі. Я забувала про все — про школу, про проблеми, навіть про Майка…

Аж поки двері не відчинилися.

Він стояв там. Майк. Чорна сорочка, темні очі, холодний погляд. Мене пройняло здивування і тривога одночасно. Він не мав бути тут.

— Що ти тут робиш? — прошепотіла я, але голос видав більше здивування, ніж злість.

Майк мовчав. Його очі сканували все: мене, Рена, Рейчел, Джефа. Його присутність створила миттєву напругу. Повітря стало важчим.

— Ти не мав приходити, — пробурмотіла я, намагаючись залишатися спокійною.

Він крокнув уперед, але не більше ніж на крок. Його увага була зосереджена на мені, і я відчула, як серце починає битися частіше.

— Просто хотів переконатися, що ти не забула… — його голос був низьким, майже непомітним.

Я відвела погляд і повернулася до репетиції. Джеф помітив напруження, але продовжив вправи. Моя увага розривалася між музикою і Майком. Кожен його погляд, кожен рух — ніби він хотів проникнути у мої думки.

Рен стискав мою руку. Його підтримка була як твердий фундамент, який тримав мене на поверхні.

Ми перейшли до хореографії. Музика набирала обертів, я почала танцювати, відчуваючи ритм у кожній клітинці тіла. І хоча Майк стояв осторонь, його присутність змушувала мене рухатися швидше, сильніше, точніше.

— Добре, Лін Лін! — крикнув Джеф, і я відчула хвилю адреналіну.

Майк нарешті зупинився біля дверей, мовчав, але його погляд не відривався. Я зрозуміла: він не мав сюди заходити, але не зміг втриматися.

— Я піду… — він пробурмотів нарешті, і я трохи видихнула.

Рен кинув мені погляд: Тримайся, усе нормально.

Я кивнула, ще раз відчула ритм музики і вирішила — нічого не зруйнує моє сьогоднішнє відчуття свободи.

А Майк залишився зовні, тихо спостерігаючи за тим, що він не міг контролювати.

Музика все ще гучно звучала, ударні, бас, мелодія клавіш перепліталися у ритмі танцю. Я рухалася, забуваючи про все, крім ритму і відчуття свободи.

Але потім відчувала це — холодний погляд, що проник у спину, змушуючи шкіру мурашками. Я знала, хто це. Майк.

Він увійшов у залу, тихо, майже непомітно, але його присутність змусила всі рухи зупинитися. Рен зімкнув губи, Рейчел відступила трохи назад.

— Ти тут що робиш? — промовив Майк, його голос був низьким і загрозливим, але відчувався підкреслений контроль.

— Тренуюсь, — спокійно відповіла я, не обертаючись. — Музика допомагає.

Майк підняв брову, крокнув уперед, і зупинився прямо переді мною. Його погляд сканував мене від голови до ніг, ніби намагався знайти слабкість.

— Думаєш, можеш все це робити і ніхто не помітить? — тихо, але з відтінком злісті.

Я відчула, як серце калатало, але відсторонила страх.
— Я роблю це для себе, — відповіла я, повертаючись до танцю, але він знову підійшов ближче.

Рен підставив руку, щоб зупинити Майка, але він розправив плече, і Рен залишився осторонь.
— Ти точно маєш намір продовжувати? — запитав Майк, нахилившись, щоб його обличчя було поруч з моїм.

Я лише кивнула, тримаючи голову високо.
— Не збираюся відступати, — твердо сказала я.

Майк стиснув кулаки. Він намагався втримати контроль, але всередині все кипіло. Ревнощі, поразка минулої гонки, той брелок, мої зелені очі, які не відводили погляду від нього, навіть коли я мала б бути налякана…

— Добре, — промовив він нарешті, і його голос став тихішим, але ще більш напруженим. — Якщо це так, може, перевіримо твою впевненість?

Я відчула виклик, який майже тремтів у повітрі. Його присутність сама по собі ставала грою, а музика — додатковим напруженням.

— Тобі не вдасться мене злякати, — промовила я, і тепер голос уже звучав впевнено.

Майк відступив на кілька кроків, але очі не відривалися від мене. Я знала, що він думає: Хто вона насправді? Що за сила в ній?

Джеф спробував відновити репетицію:
— Добре, продовжимо! — сказав він, але навіть його голос звучав трохи нервово.

Ми з Реном і Рейчел відновили рухи, і хоча я танцювала, відчуття боротьби між нами, між мною і Майком, висіло у повітрі.

Майк стояв осторонь, мовчки спостерігаючи, його руки стиснуті, дихання часте, очі пильні. Він не мав бути тут, але його присутність вже змінила правила гри.

Я відчула прилив адреналіну, рухаючись у ритмі музики ще сильніше. Це було вже не лише про концерт. Це була гра — хтось мав показати, хто справді сильний. І я була готова.

Репетиція закінчилася, і ми всі трохи перевели подих. Сиділи на диванах та стільцях у студії, обговорюючи свої враження.

— Я думаю, що у фінальному виході трохи збивається ритм, — зауважила Рейчел, нахиливши голову. — Особливо на початку.

— Так, і у нас із Лін Лін дещо не збігається у поворотах, — додав Рен. — Мені здається, ми можемо це відшліфувати.

Я кивнула, усміхнувшись:
— Справді, рухи треба трохи згладити. Але загалом усе класно.
— А ти пам’ятаєш про конкурс талантів, який відбудеться на наступному тижні?

— Так, пам’ятаю, — відповів Джеф потираючи потилицю.

— Тоді ти можеш нам заспівати, — сказала я з блиском в очах. — А ми вже підготували хореографію!