Глава 26: Обіцянка під зорями

Так промайнуло декілька місяців. Весна набирала обертів і теплі дні ставали довшими. Софія й Максим лежали на пледі в парку на схилах Дніпра, де зірки мерехтіли над Києвом. Максим приніс термос із трав’яним чаєм і кошик із круасанами, жартуючи, що це "пікнік для програмістки". Вони розмовляли про все — від його мрії відкрити галерею до її планів розширити "Амур" у Європі. Але цього вечора Софія відчувала, що їхні стосунки досягли нового рівня, і це лякало її так само, як хвилювало.

— Знаєш, я ніколи не думав, що знайду когось, як ти, — сказав Максим, його голос був низьким і щирим. Він повернувся до неї, його рука лежала на її талії, а очі блищали в темряві. — Ти — мій найкращий кадр, Софі. І я хочу, щоб ми були разом… завжди.

Софія відчула, як її серце пропустило удар. Вона знала, що він говорить про більше, ніж просто побачення. Вона подалася ближче, її пальці торкнулися його щоки.

— Максиме, я… — вона завагалася, але його погляд дав їй сміливість. — Я теж хочу цього. Але я боюся. Я не знаю, як бути… дружиною, мамою.

Він посміхнувся, його рука ковзнула до її шиї, ніжно притягуючи її.

— Ми розберемося разом, — прошепотів він, і його губи знайшли її в поцілунку, що був ніжним, але сповненим обіцянки. Його пальці ковзнули по її спині, викликаючи жар, що розливався по всьому тілу, і Софія відповіла, її руки гарячково досліджували його груди, відчуваючи тепло його шкіри крізь тонку сорочку. Поцілунок став глибшим, більш наполегливим, ніби вони намагалися запечатати свої слова в цьому моменті.

Коли вони відсторонилися, її подих був уривчастим, а його очі блищали ніжністю.

— Ти мій алгоритм, — пожартувала вона, притискаючись до нього.

— А ти — мій момент, — відповів він, його губи торкнулися її чола.

"Амур" дзенькнув: Софія, пульс 162. Фотограф — 99%. Зірки свідки — це твій фінальний реліз.

Вони лежали, обіймаючись, і Софія відчула, що готова до наступного кроку — не як програмістка, а як жінка, що кохає.