Глава 24: Ритм двох сердець

Софія дихала повітрям на балконі своєї квартири на Подолі, тримаючи в руках чашку трав’яного чаю, що пахнув м’ятою. Київ мерехтів, його вогні відбивалися в Дніпрі, а легкий зимовий вітер гнав сніжинки через балкон. "Амур" став сенсацією, але її думки були далеко від кодів і алгоритмів. Вони крутилися навколо Максима — його карих очей, його теплої посмішки, його доторків, що змушували її серце битися швидше, ніж будь-який дедлайн. Їхні стосунки, що почалися з випадкової зустрічі в кав’ярні, переросли в щось глибше, ніж вона могла уявити, але Софія все ще боялася: чи зможе вона поєднати своє серце з його, не втративши себе?

Телефон дзенькнув, і вона посміхнулася, побачивши повідомлення від Максима:

Програмістко, я внизу. Приніс твій улюблений какао і сюрприз. Спускайся, або я почну фотографувати твої вікна.

Вона засміялася, швидко накинула пальто й вибігла на вулицю. Максим стояв біля будинку, його джинсова куртка була припорошена снігом, а в руках він тримав паперовий стаканчик із какао й маленький паперовий пакет. Його посмішка була такою ж п’янкою, як у їхню першу зустріч, але в його очах блищала нова глибина — ніби він бачив не лише момент, а їхнє спільне майбутнє.

— Що за сюрприз? — спитала Софія, беручи какао. Його пальці м’яко торкнулися її, і вона відчула знайомий жар, що розливався по тілу.

— Терпіння, — відповів він, підморгнувши, і повів її до скверу біля Золотих Воріт. Там, під ліхтарем, він дістав із пакета маленьку коробочку, обв’язану червоною стрічкою. — Це для тебе. За твої перемоги з "Амуром" і… за нас.

Софія відкрила коробочку й побачила срібний кулон у формі маленької стріли Купідона, що блищав у світлі ліхтаря. Її серце стиснулося від ніжності.

— Максиме… — прошепотіла вона, її голос тремтів. — Це прекрасно.

Він ступив ближче, його руки обхопили її талію, притягуючи так близько, що вона відчувала тепло його подиху.

— Ти прекрасна, Софі, — сказав він хрипко, його губи торкнулися її чола, потім щоки, і нарешті знайшли її губи в поцілунку, що був повільним, але палким, ніби він намагався зберегти цей момент у вічності. Його пальці ковзнули по її спині, викликаючи легке тремтіння, і Софія відповіла, притискаючись ближче, її руки зарилися в його волосся, що пахло снігом і кедром.

Коли вони відсторонилися, її щоки палахкотіли, а його очі блищали грайливо.

— Твій ШІ схвалює? — спитав він, його рука все ще лежала на її талії.

Софія засміялася, дістаючи телефон. "Амур" дзенькнув: Софія, пульс 152. Фотограф — 97%. Стріла Купідона — ідеальний реліз.

— Він каже, що ти знов наближаєшся до 100%, — пожартувала вона, і вони знову поцілувалися, сніг м’яко падав навколо, ніби благословляючи їхній момент.