Глава 17: Новий реліз

Софія сиділа в своїй квартирі, оточена порожніми стаканчиками з-під кави та ноутбуком, який гудів, наче маленький реактивний двигун. "Амур" успішно запустився тиждень тому, і відгуки користувачів були переважно позитивними: люди хвалили точність алгоритму й новий інтерфейс, який Софія з командою допрацьовувала до останнього. Але вчора ввечері надійшов лист від одного з інвесторів із пропозицією, яка змусила її серце пропустити удар: інтеграція "Амура" з великою міжнародною платформою для знайомств, яка хотіла купити їхній алгоритм для використання в Європі. Це був шанс вивести її проєкт на новий рівень — або втратити контроль над ним.

Вона прокручувала лист на екрані, коли її телефон дзенькнув. Повідомлення від Максима:

Гей, програмістко, я біля твого будинку. Приніс каву без кофеїну і нову ідею для фоток. Відкривай двері!

Софія посміхнулася, відчуваючи, як напруга відступає. Максим став її константою в цьому хаотичному світі дедлайнів і програмних дефектів. Вона відчинила двері, і він увійшов, тримаючи два стаканчики та пакет із круасанами. Його джинсова куртка була злегка пом’ята, а посмішка, як завжди, змушувала її забувати про код хоча б на мить.

— Ти виглядаєш, ніби знову не спала, — сказав він, ставлячи каву на стіл і оглядаючи її захаращену квартиру. — Що сталося? "Амур" знову пропонує комусь ящірок?

— Гірше, — Софія зітхнула, сідаючи на диван і запрошуючи його приєднатися. — Інвестори хочуть інтегрувати "Амур" із європейською платформою. Це величезна угода, але… вони хочуть змінити алгоритм. Додати функцію "швидких побачень", яка більше про маркетинг, ніж про справжні збіги.

Максим нахмурився, його рука м’яко торкнулася її плеча.

— І тобі це не подобається, — сказав він, його голос був спокійним, але з ноткою розуміння. — Бо ти створювала "Амур" для кохання, а не для шоу.

Вона кивнула, відчуваючи, як його слова зачіпають щось глибоко в ній. Вона розповіла йому про лист, про тиск інвесторів і про її страх, що "Амур" стане черговим бездушним додатком, де люди свайпають заради лайків, а не заради почуттів. Максим слухав, його очі не відривалися від неї, і Софія відчула, як його присутність заспокоює її.

— Знаєш, — сказав він, коли вона закінчила, — я не програміст, але я знаю, що ти створила щось особливе. І якщо ця угода загрожує твоїй мрії, може, варто сказати "ні"? Або знайти спосіб зробити це по-твоєму.

Софія посміхнулася, її пальці мимоволі переплелися з його.

— Ти звучиш, як мій ШІ, — пожартувала вона. — Але ти правий. Мені треба придумати, як зберегти душу "Амура". І, можливо, мені потрібна твоя допомога.

Максим підняв брову, його посмішка стала грайливою.

— Моя допомога? Ти хочеш, щоб я фотографував для вашої кампанії? Чи, може, я маю вломитися в офіс інвесторів із камерою?

— Не зовсім, — Софія засміялася, але її очі блиснули ідеєю. — Я подумала, що ми могли б створити серію фото для нової кампанії. Не про швидкі побачення, а про справжні моменти. Як ми з тобою — кава, прогулянки, коти. Щось, що покаже, що "Амур" — це про людей, а не про маркетинг.

Максим нахилився ближче, його погляд став теплішим.

— Згода, — сказав він. — Але тільки якщо я зможу фотографувати тебе. Ти найкращий об’єкт.

Софія відчула, як її щоки палають, і штовхнула його в плече.

— Ти неможливий, — сказала вона, але її голос був сповнений ніжності.

Наступного дня Софія та Максим стояли на набережній Дніпра, де він налаштовував свою камеру для пробної зйомки. Вона тримала ноутбук із прототипом нової функції "Амура" — "Моменти", яка дозволяла користувачам ділитися короткими історіями про свої побачення, щоб алгоритм краще розумів їхні емоції. Це було її рішення: зберегти суть "Амура", але зробити його людянішим.

— Посміхнися, програмістко, — сказав Максим, наводячи камеру. — Уяви, що ти щойно виправляла баг і п’єш каву без кофеїну.

Софія засміялася, і він клацнув затвором, ловлячи її в момент щирості. Вона відчувала себе вільною, стоячи тут із ним, із вітром у волоссі та містом, яке гуділо навколо. Максим підійшов ближче, показуючи їй знімок на екрані камери. На фото вона виглядала щасливою, її очі блищали, а посмішка була такою, ніби вона забула про всі дедлайни.

— Ти маг, — сказала вона, дивлячись на нього. — Як ти це робиш?

— Просто бачу тебе, — відповів він тихо, його рука м’яко торкнулася її талії. — І, здається, я бачу більше, ніж твій ШІ.

Вона відчула, як її серце прискорюється, і подалася вперед, їхні губи зустрілися в поцілунку, який був одночасно ніжним і палким. Його руки обхопили її, притягуючи ближче, і Софія відчула, як її тіло реагує на кожен його рух, ніби вони були частиною одного алгоритму — бездоганного, без багів. Вона відсторонилася, її подих був уривчастим, але посмішка не сходила з обличчя.

— Може, ти й справді кращий за "Амур", — пожартувала вона.

— Не кажи цього своєму ШІ, — Максим підморгнув. — Він і так надто розумний.

Наче почувши його, її телефон дзенькнув, і "Амур" видав повідомлення:

Софія, твій пульс 125 ударів за хвилину. Фотограф явно знає, як створювати моменти. Кампанія буде хітом.   Хочеш, надішлю йому ще один мем?