Глава 16: Код завершено

Софія сиділа за своїм столом в офісі "TeVi", її пальці гуділи над клавіатурою, а екран ноутбука світився зеленими сповіщеннями про успішні тести. Останні два тижні були пеклом: ночі без сну, десятки чашок кави без кофеїну і нескінченні дебаг-сесії, щоб виправити "Амур". Вона переписала модуль безпеки, оптимізувала алгоритм самонавчання і додала захист від витоків даних. Сьогодні був день, коли вона мала показати результат інвесторам — і довести Денису, що її код вартий довіри без будь-яких маркетингових трюків.

Але думки Софії раз у раз поверталися до Максима. Його підтримка — повідомлення з мемами про котів, несподівані доставки кави до офісу, його тиха присутність у парку, коли вона розповідала про свої страхи — стала її якорем. Вона все ще боялася відкритися повністю, але кожен його погляд, кожен дотик змушував її відчувати, що, можливо, кохання — це не баг, а нова версія її самої.

Двері переговорки відчинилися, і Денис увійшов разом із двома інвесторами. Його костюм, як завжди, був бездоганним, але Софія помітила тінь невпевненості в його очах. Він знав, що це її момент — і що вона не поступиться.

— Софіє, готова? — спитав він, його голос був нейтральним, але з ноткою виклику.

Вона кивнула, відкриваючи ноутбук.

— Готова, — сказала вона, її голос був твердим. — "Амур" оновлено. Жодних витоків, жодних багів. І я додала функцію анонімного тестування, щоб користувачі могли перевірити алгоритм без страху за свої дані.

Вона запустила демо-версію, показуючи, як "Амур" тепер підбирає пари з урахуванням нових фільтрів приватності. На екрані з’явилися профілі тестових користувачів, і алгоритм видав точні збіги — без кактусів, ящірок чи шкарпеток із динозаврами. Інвестори кивали, їхні обличчя повільно розслаблялися.

— Вражаюче, пані Кравець, — сказав один із них, чоловік із сивим волоссям. — Ви повернули нашу довіру. Але як ми уникнемо повторення скандалу?

— Я впровадила двофакторну верифікацію для всіх даних, — пояснила Софія, її голос звучав упевнено, хоча всередині вона тремтіла. — І я готова працювати з командою безпеки, щоб тестувати кожен реліз. "Амур" буде не просто додатком для знайомств, а платформою, якій можна довіряти.

Денис глянув на неї, і цього разу в його очах промайнула повага.

— Добре, — сказав він. — Ми даємо тобі зелене світло на запуск. Але, Софіє, ти впевнена, що не хочеш бути частиною кампанії? Це могло б…

— Ні, — перебила вона, її голос був спокійним, але рішучим. — Я програмістка, Денисе. Моя робота — код, а не камери. "Амур" заговорить сам за себе.

Інвестори переглянулися, але кивнули. Денис зітхнув, але його посмішка була майже щирою.

— Гаразд, — сказав він. — Ти виграла.

Коли вони вийшли, Софія відкинулася на спинку стільця, відчуваючи, як напруга спадає. Вона зробила це. "Амур" був врятований, і вона залишилася собою. Але в її серці все ще гудів маленький страх: що, якщо вона не зможе зберегти баланс між роботою та Максимом?

Того ж вечора Софія стояла на даху будинку на Подолі, куди Максим запросив її "святкувати перемогу". Він розстелив плед, поставив кошик із сендвічами та кавою без кофеїну, а з маленької портативної колонки лунала тиха джазова мелодія. Київ лежав унизу, мерехтячи вогнями, а зірки над головою здавалися ближчими, ніж зазвичай.

— Ти виглядаєш, ніби щойно врятувала світ, — сказав Максим, сідаючи поруч і простягаючи їй сендвіч. Його посмішка була теплою, але в його очах було щось глибше — гордість, ніжність, може, навіть більше.

— Тільки маленький стартап, — пожартувала Софія, беручи сендвіч. — Але, знаєш, це відчувається як перемога.

— Я ж казав, що ти крута, — він нахилився ближче, його рука м’яко торкнулася її плеча. — І я радий, що ти не дала тому чуваку в костюмі змусити тебе бути кимось іншим.

Софія посміхнулася, але її погляд став серйознішим.

— Максиме, я… я боялася, — зізналася вона, дивлячись на вогні міста. — Не тільки за "Амур". За нас. Я не знаю, як поєднати це все — роботу, тебе, себе.

Він узяв її руку, його пальці переплелися з її, і Софія відчула тепло, яке розлилося по всьому тілу.

— Ти не мусиш усе контролювати, — сказав він тихо. — Я не прошу тебе бути ідеальною. Просто будь зі мною. Решту ми розберемося.

Вона глянула на нього, і його очі — темно-карі, із тими іскрами, які вона помітила ще в кав’ярні — змусили її серце пропустити удар. Вона подалася вперед, і їхні губи зустрілися в поцілунку, м’якому, але сповненому обіцянки. Його руки обхопили її талію, притягуючи ближче, і Софія відчула, як її страх розчиняється в теплі його обіймів.

Коли вони відсторонилися, вона посміхнулася, її щоки палахкотіли.

— Може, мій ШІ мав рацію, — сказала вона, її голос був легким. — 94% — це не просто цифра.

Максим засміявся, його рука все ще тримала її.

— Я б сказав, що ми ближче до 100%, — пожартував він, але його погляд був серйозним. — Але я не проти перевірити це ще раз.

Її телефон дзенькнув, і Софія, сміючись, глянула на екран. "Амур" надіслав повідомлення:

Софія, твій пульс знову зашкалює, але я думаю, це хороший знак. Запуск готовий, ти готова. І, здається, ти нарешті навчилася свайпати вправо.   Вітаю!