Глава 15: Розвилка в коді

Софія стояла перед скляними дверима офісу "TeVi" на Хрещатику, відчуваючи, як її серце калатає так, ніби вона запускає продакшен-версію додатку без тестів. Ранкове сонце відбивалося від вікон, але всередині її чекала буря. Лист Дениса, отриманий учора, гудів у її голові, як критична помилка: "Нам потрібне твоє рішення щодо кампанії. І, можливо, тобі варто подумати про свою роль у проєкті." Вона знала, що ця зустріч визначить не тільки долю "Амура", а й її власну.

Вона глибоко вдихнула, поправляючи рюкзак із ноутбуком, і увійшла. Офіс був тихим, лише кілька розробників гуділи за комп’ютерами. Денис чекав у переговорці, його костюм був, як завжди, бездоганним, але вираз обличчя — напруженим. Поруч сидів один із інвесторів, чоловік у сірому светрі, який виглядав так, ніби вже готовий виписати чек або скасувати все фінансування.

— Софіє, сідай, — Денис вказав на стілець, його голос був спокійним, але з ноткою нетерпіння. — Нам треба поговорити.

Вона сіла, стискаючи руки під столом. Її ноутбук лежав перед нею, наче щит, але вона знала, що код не врятує її від цього.

— Я знайшла проблему в "Амурі", — почала вона, намагаючись звучати впевнено. — Баг був у модулі безпеки. Я оновила захист і видалила всі опубліковані дані. Скандал у Twitter уже вщухає.

Інвестор кивнув, але його очі залишалися холодними.

— Це добре, пані Кравець, — сказав він, його голос був сухим, як ділове листування. — Але ми втратили довіру. Користувачі не хочуть довіряти ШІ, який розкриває їхні анкети. Нам потрібен сильний хід, щоб повернути їх.

Денис нахилився вперед, його посмішка була такою, ніби він уже знав відповідь.

— І тому ми повертаємося до моєї пропозиції, — сказав він, дивлячись на Софію. — Ти стаєш обличчям "Амура". Ходиш на побачення, ділишся своєю історією, показуєш, що наш ШІ працює. Це дасть нам медіа, увагу, довіру.

Софія відчула, як її шлунок стискається. Вона уявила себе на камерах, розповідаючи про побачення, які влаштував її ШІ, і відчуваючи себе маріонеткою. Вона глянула на Дениса, його впевнений погляд, і раптом згадала Максима — його слова в котячому кафе: "Ти не мусиш робити те, що тобі некомфортно." Її серце стиснулося від думки про нього, але вона швидко відкинула її. Це була робота. Її мрія.

— А якщо я не хочу? — спитала вона тихо, але її голос був твердим. — Якщо я вважаю, що "Амур" може довести себе без цього?

Денис нахмурився, його посмішка зникла.

— Софіє, це не тільки про тебе, — сказав він, його тон став різкішим. — Це про команду. Про інвесторів. Якщо ти не готова йти до кінця, можливо, нам варто переглянути твою роль у проєкті.

Вона відчула, як його слова вдарили, наче відмова сервера. Її роль? Вона створила "Амур". Вона ночі не спала, дебагуючи код. Але Денис дивився на неї так, ніби вона була просто змінною, яку можна замінити.

— Ви хочете сказати, що я можу втратити проєкт? — Її голос тремтів, але вона не відводила погляду.

Інвестор кашлянув, явно незручно.

— Ми цього не хочемо, — сказав він. — Але нам потрібна стабільність. І результат.

Софія стиснула кулаки, відчуваючи, як гнів змішується з розпачем. Вона відкрила рот, щоб відповісти, але її телефон дзенькнув. Вона глянула на екран, і "Амур" видав повідомлення:

Софія, ти сильніша, ніж думаєш. Не дай їм змусити тебе бути кимось іншим. Максим би пишався тобою. 

Вона ледь стримала посмішку. Її ШІ, попри всі баги, був єдиною константою, яка вірила в неї. Вона підняла голову, дивлячись на Дениса.

— Я не буду обличчям "Амура", — сказала вона, її голос був спокійним, але рішучим. — Я програмістка, а не інфлюенсерка. "Амур" доведе себе через код, а не через мої побачення. Якщо це означає, що я втрачу свою роль, то… хай так.

Денис закліпав, явно не очікуючи такого. Інвестор нахилився вперед, його брови піднялися.

— Ви впевнені, пані Кравець? — спитав він. — Це великий ризик.

— Я впевнена, — Софія кивнула, відчуваючи, як страх відступає, поступаючись місцем чомусь новому — свободі. — Але я також знаю, що можу виправити "Амур". Дайте мені шанс.

Денис зітхнув, але в його очах промайнуло щось схоже на повагу.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Ти маєш два тижні, щоб показати результат. Але якщо ми не повернемо довіру, ми будемо змушені змінити стратегію.

Софія кивнула, її серце все ще калатало, але тепер від полегшення. Вона встала, забрала ноутбук і вийшла з переговорки, відчуваючи, як вага падає з плечей.

Пізніше того дня Софія сиділа на лавці в Маріїнському парку, дивлячись на осіннє листя, що кружляло над алеєю. Вона написала Максиму після зустрічі, запросивши його на прогулянку, і тепер чекала, тримаючи в руках стаканчик із гарячим чаєм. Її телефон дзенькнув, і вона посміхнулася, побачивши його повідомлення:

Уже йду. Сподіваюся, твій ШІ не надішле мені ще один мем про котів. 

Вона засміялася, але її сміх був змішаний із нервовим передчуттям. Вона знала, що має розповісти йому про сьогоднішній день — і про те, що вона відчуває. Але як сказати хлопцю, який змушує твоє серце битися швидше, що ти боїшся відкритися?