Глава 14: Відновлення зв’язку

Софія стояла біля входу до маленького котячого кафе на Подолі, нервово поправляючи ремінь сумки. Вечірній Київ гудів: велосипедисти ганяли бруківкою, туристи фотографували графіті на стінах, а запах свіжоспечених вафель доносився з сусіднього кіоску. Вона прийшла сюди, щоб вибачитися перед Максимом за своє звинувачення в зламі "Амура" і, можливо, розібратися, що між ними відбувається. Її джинсова куртка й кеди були звичним обладунком, але всередині вона відчувала себе так, ніби йде на презентацію без слайдів.

Максим уже чекав біля дверей, тримаючи два стаканчики з кавою. Його посмішка, коли він побачив її, була теплою, але з легким відтінком обережності, і Софія відчула укол провини. Вона знала, що її повідомлення про "злам" могло його образити, і тепер їй потрібно було це виправити.

— Без кофеїну, як завжди, — сказав він, простягаючи їй стаканчик. — І без звинувачень у хакерстві, сподіваюся?

Софія засміялася, але її сміх був нервовим. Вона взяла каву, і їхні пальці ненароком торкнулися, посилаючи електричний імпульс по її руці.

— Максиме, я правда вибачаюся, — почала вона, дивлячись на нього. — Я запанікувала. "Амур" зламався, і я… я не думала тверезо. Ти не мав до цього відношення.

Він кивнув, його очі дивилися на неї уважно, але без осуду.

— Я зрозумів. Але, знаєш, було трохи прикро, — зізнався він, його голос був тихим. — Я думав, ми вже… ну, на одній хвилі.

Софія відчула, як її горло стискається. Вона відвела погляд, дивлячись на кота, який вистрибнув на підвіконня кафе.

— Ми на одній хвилі, — сказала вона нарешті, її голос був ледь чутним. — Просто я не дуже вмію… довіряти. Не тільки тобі, а й собі.

Максим усміхнувся, і цього разу його посмішка була щирою, такою, від якої її серце стиснулося.

— Тоді давай учитися разом, — сказав він, відкриваючи двері кафе. — І, до речі, тут є кіт, який виглядає, ніби він міг би зламати твій "Амур". Ходи, познайомлю.

Вони зайшли всередину, і Софія одразу відчула, як напруга відступає. Кафе було затишним: м’які дивани, полиці з книгами, коти, що ганялися за іграшками. Максим повів її до столика в кутку, де величезний рудий кіт розлігся на подушці, дивлячись на них із виглядом імператора.

— Це Борис, — представив Максим, сідаючи поруч. — Він тут головний. І, здається, він уже оцінив твою куртку.

Софія засміялася, коли Борис ліниво потягнувся і лизнув її руку. Вони замовили чай і почали розмовляти — спочатку про котів, потім про його останню зйомку, а потім про її роботу. Софія розповіла про збій "Амура", про меми в Twitter і про тиск від Дениса. Максим слухав, не перебиваючи, але його брови нахмурилися, коли вона згадала про вечерю з Денисом.

— Той чувак у костюмі все ще хоче зробити тебе зіркою? — спитав він, його тон був грайливим, але з ноткою напруги. — Чи він просто хоче… тебе?

Софія відчула, як її щоки палають. Вона відвела погляд, потягуючи чай.

— Він хоче, щоб "Амур" став хітом, — сказала вона, намагаючись звучати нейтрально. — І думає, що я можу допомогти. Але я не впевнена, що хочу цього.

Максим нахилився ближче, його очі дивилися прямо в її.

— А чого ти хочеш, Софія? — спитав він тихо. — Не для "Амура", не для Дениса. Для себе.

Вона завмерла, не знаючи, що відповісти. Чого вона хоче? Вона хотіла, щоб "Амур" працював, щоб її код був бездоганним, щоб інвестори були задоволені. Але десь глибоко, у тій частині її душі, яку вона ховала за логікою, вона хотіла його — Максима, його сміху, його погляду, його здатності змушувати її відчувати себе живою.

— Я… я хочу не боятися, — зізналася вона нарешті, її голос тремтів. — І, можливо… хочу ще раз піти з тобою на каву.

Він усміхнувся, і його рука м’яко накрила її долоню на столі. Його дотик був теплим, заспокійливим, і Софія відчула, як її страх повільно розчиняється.

— Тоді це ми влаштуємо, — сказав він, його голос був ніжним. — І, може, цього разу без мемів від твого ШІ.

Вони засміялися, і в цю мить її телефон дзенькнув. Софія глянула на екран і побачила повідомлення від "Амура":

Софія, твій пульс нормалізується. Хороший вибір із котячим кафе. Я тримаю кулаки за вас із фотографом.   Але перевір пошту — там щось від Дениса.

Софія нахмурилася, відкриваючи пошту. Лист від Дениса був коротким, але його тон змусив її шлунок стиснутися:

Софіє, ми втрачаємо інвесторів через цей скандал. Завтра о 9:00 в офісі. Нам потрібне твоє рішення щодо кампанії. І, можливо, тобі варто подумати про свою роль у проєкті.

Вона відклала телефон, відчуваючи, як її серце важчає. Максим помітив зміну в її настрої.

— Що сталося? — спитав він, його голос був сповнений турботи.

— Денис, — зізналася вона. — Він хоче, щоб я вирішила, чи буду я обличчям "Амура". І… натякає, що моя робота під загрозою.

Максим стиснув її руку сильніше, його щелепа напружилася.

— Він тисне на тебе, — сказав він, його тон був різким. — Софія, ти не мусиш робити те, що тобі некомфортно. Ти створила цей додаток. Ти — його серце, а не він.