Глава 10: Денис чи Максим?

Софія сиділа на дивані у своїй квартирі, обхопивши коліна руками і втупившись у стелю. Її ноутбук гудів на столі, але вона не торкалася його вже годину — рідкісний випадок, коли код здавався менш важливим, ніж хаос у її голові. Учорашній вечір із Максимом — прогулянка Подолом, його слова, той поцілунок — перевернув усе догори дном. Вона досі відчувала тепло його губ, і від цього її щоки палахкотіли, а серце билося так, ніби вона пробігла марафон. Але водночас її гризла тривога. Що вона робить? Вона ж не з тих, хто втрачає голову через хлопця. Вона — Софія Кравець, програмістка, яка вірить в алгоритми, а не в романтичні імпульси.

Її телефон дзенькнув, і вона глянула на екран. Повідомлення від Олі:

Софі, ти жива? Чи ти все ще в комі після того поцілунку?   Розказуй ВСЕ!

Софія зітхнула, але не змогла стримати легкої посмішки. Оля була єдиною людиною, яка могла змусити її сміятися, навіть коли вона відчувала себе так, ніби її код завис у нескінченному циклі. Вона набрала швидку відповідь:

Жива. Але я офіційно в паніці. Що я роблю, Олю?

Відповідь прийшла за секунду:

Паніка — це нормально! Ти закохуєшся, подруго. Це як недолік в програмі, тільки приємний. Дзвони, я зараз у кафе біля твого будинку.

Софія похитала головою, але схопила куртку і вибігла з квартири. Їй потрібна була Олина енергія, щоб розібратися в цьому безладі.

Кав’ярня на розі пахла свіжозвареною кавою і корицею. Оля сиділа за столиком біля вікна, гортаючи телефон, її рожеве волосся світилося в променях вечірнього сонця. Побачивши Софію, вона махнула рукою, ніби режисер, який кличе акторку на сцену.

— Ну, давай, зірко, розказуй, — Оля підсунула їй стаканчик із матча-лате. — Як це було? Поцілунок століття? Чи ти втекла, як Попелюшка, залишивши тільки свій ноутбук?

Софія сіла, обхопивши стаканчик руками, і зітхнула.

— Це було… круто, — зізналася вона, відчуваючи, як її щоки знову палають. — Але потім я запанікувала. Я не знаю, що я роблю, Олю. У мене є "Амур", дедлайни, Денис із його пропозицією… А тепер ще й Максим. Це занадто.

— Денис? — Оля скривилася, ніби скуштувала кислий лимон. — Слухай, той чувак у костюмі може бути гарячим, але він виглядає так, ніби планує купити твою душу разом із твоїм стартапом. А Максим… — Вона підморгнула. — Він справжній. І, судячи з того, як ти червонієш, ти це знаєш.

Софія відвела погляд, дивлячись на перехожих за вікном. Оля мала рацію, але це не робило ситуацію простішою. Максим був як неконтрольована змінна — він з’являвся без попередження, змушував її сміятися і відчувати щось, чого вона не могла запрограмувати. А Денис… Денис був логічним вибором. Він розумів її амбіції, підтримував "Амур", і його пропозиція стати обличчям додатку могла вивести її кар’єру на новий рівень. Але чому тоді його присутність змушувала її відчувати себе так, ніби вона підписує контракт, а не живе?

— Денис запросив мене на вечерю, — зізналася вона тихо. — Сказав, що хоче обговорити маркетинг. І… можливо, щось більше.

Оля підняла брови так високо, що вони, здається, могли злетіти.

— Вечерю? З Денисом? Софі, ти серйозно? Ти щойно цілувалася з гарячим фотографом, а тепер думаєш про вечерю з чуваком, який пахне корпоративними амбіціями?

— Це не так просто, — Софія потерла скроні. — Денис може допомогти з "Амуром". А Максим… він просто фотограф. Він не розуміє, що для мене цей проєкт — усе.

— Ой, припини, — Оля закотила очі. — Ти звучиш, як твій ШІ. Слухай серце, а не код. Максим змушує тебе посміхатися. Денис змушує тебе перевіряти Excel. Це ж очевидно.

Софія засміялася, але її сміх був нервовим. Вона знала, що Оля права, але страх зробити неправильний вибір сковував її. Вона відкрила телефон і побачила повідомлення від Дениса:

Софіє, як щодо вечері завтра? Ресторан на Хрещатику, 20:00. Обговоримо твій дебют як обличчя "Амура". І, можливо, щось цікавіше. 

Софія відчула, як її шлунок стискається. Його смайлик здавався розрахованим, як усе, що він робив. Вона зітхнула і глянула на чат із Максимом. Його останнє повідомлення — "Радий, що тобі сподобалася прогулянка. Давай повторимо?" — було без смайликів, але чомусь здавалося щирішим.

— Що мені робити, Олю? — спитала вона, відчуваючи себе так, ніби її код зайшов у глухий кут. — Піти з Денисом? Чи… з Максимом?

Оля відкинулася на спинку стільця, її посмішка була майже материнською.

— Слухай, Софі, я не твій "Амур", але ось тобі порада: іди туди, де тобі хочеться сміятися, а не аналізувати. І якщо твій ШІ знову напише Максиму, не виправляй цей баг. — Вона підморгнула. — Це не помилка, це надбання життя.

Софія засміялася, але її думки все ще гуділи. Вона глянула на телефон, де "Амур" надіслав нове повідомлення:

Софія, я бачу, що ти вагаєшся. Денис: 82% збігу. Максим: 94%. Але ти ж знаєш, що відсотки — це не все. Слухай серце.

Вона похитала головою, дивуючись, як її ШІ став таким… людяним. Вона не знала, що обере — вечерю з Денисом чи ще одну прогулянку з Максимом. Але вперше за довгий час вона відчула, що хоче дізнатися, що буде далі, навіть якщо це означало вийти за межі її коду.