Глава 7: Танець у темряві

Софія стояла біля барної стійки в модному лофті на Подолі, тримаючи келих із Просекко, яке вона ще не наважилася скуштувати. Вечірка "TeVi" була в самому розпалі: стартапери, інвестори й блогери гуділи, як бджолиний вулик, під техно-біти, що лунали з колонок. Неоновий напис "Амур: Кохання за алгоритмом" світився над входом, а в кутку крутилась фотобудка, де гості робили селфі з картонними сердечками. Софія відчувала себе не у своїй тарілці. Вона звикла до тихих вечорів із кодом, а не до такого хаосу.

Оля, у своїй яскраво-рожевій сукні, що скидалася на костюм із кліпу Lady Gaga, штовхнула її ліктем.

— Софі, ти виглядаєш, ніби хочеш втекти через чорний хід, — прошепотіла вона, потягуючи коктейль. — Розслабся! Це ж твоя вечірка. Ти створила "Амур". Ти — королева цього шоу.

— Королева, яка хоче дебагнути цей ШІ і піти спати, — буркнула Софія, поправляючи свою темно-синю сукню. Оля наполягла на ній, заявивши, що вона "підкреслює твої очі і робить тебе гарячою". Софія не була впевнена в "гарячій" частині, але принаймні сукня не заважала рухатися.

Вона кинула погляд на натовп і помітила Дениса, який розмовляв із групою інвесторів. Він виглядав як у своєму природному середовищі: впевнений, харизматичний, із тією посмішкою, що могла продати пісок у пустелі. Софія знала, що він уміє переконувати, але його пропозиція стати "обличчям "Амура"" все ще гризла її. Ходити на побачення? Для камер? Це звучало як реаліті-шоу, а вона ненавиділа реаліті-шоу.

— О, диви, твій бос іде сюди, — Оля кивнула в бік Дениса, який уже пробирався до них крізь натовп. — Готуйся до чергової порції його шарму.

— Він не мій бос, — Софія закотила очі, але її голос затих, коли Денис зупинився перед ними.

— Софіє, ти виглядаєш приголомшливо, — він обдарував її своєю фірмовою посмішкою, і Софія відчула, як Оля ледве стримує сміх. — І ти, Олю, як завжди, додаєш кольору цій вечірці.

— Дякую, Денисе, — Оля підморгнула. — Але я тут лише для коктейлів. Софі — головна зірка.

Денис повернувся до Софії, його погляд став серйознішим.

— Вона права. Ти — серце цього проєкту. Ходи, потанцюємо. Інвестори хочуть бачити, що ми вміємо не тільки кодити, а й святкувати.

Софія відкрила рот, щоб відмовитися, але Денис уже взяв її за руку і повів до танцполу. Його дотик був упевненим, але холодним, і вона відчула, як її тіло напружилося. Музика змінилася на повільніший ритм, щось із глибоким басом, і Денис поклав руку їй на талію, притягуючи ближче.

— Розслабся, Софіє, — прошепотів він, його губи були небезпечно близько до її вуха. — Це просто танець.

Вона кивнула, але всередині відчувала порожнечу. Його рука на її талії, його парфум — усе було правильним, але водночас неправильним. Вона намагалася зосередитися на музиці, але її думки гуділи, як її ноутбук перед збоєм. Чому вона не відчуває нічого, крім незручності? Чому вона думає про Максима, який, напевно, десь фотографує чергову вечірку, а не стоїть тут із нею?

— Ти думала про мою пропозицію? — голос Дениса повернув її до реальності. — Про "Амур". Ти могла б зробити цей додаток легендарним. І себе заодно.

— Я… ще не вирішила, — Софія відвела погляд, намагаючись не дивитися йому в очі. — Це велика відповідальність.

— Ти впораєшся, — він посміхнувся, але в його тоні було щось владне. — Я вірю в тебе. І, знаєш, я міг би допомогти. Не тільки з проєктом.

Софія відчула, як її шлунок стиснувся. Вона вже відкрила рот, щоб відповісти, коли побачила його — Максима. Він стояв біля фотобудки, із камерою в руках, і його очі були прикуті до неї. Його вираз обличчя був непроникним, але Софія відчула, як її серце пропустило удар. Що він тут робить?

Музика закінчилася, і Софія скористалася моментом, щоб відступити від Дениса.

— Дякую за танець, — пробурмотіла вона, повертаючись до бару. Її ноги тремтіли, і вона не була впевнена, чи це від танцю, чи від погляду Максима.

Оля, яка вже чекала її з новим коктейлем, підняла брову.

— Ну що, як тобі танець із містером "Я CEO"? — Вона глянула в бік танцполу, де Денис уже розмовляв із кимось іншим. — Виглядав, як у кіно. Тільки без іскор.

— Бо іскор і не було, — Софія зітхнула, беручи свій келих із Просекко. — Він… нормальний. Але я відчуваю себе, як на діловій зустрічі, а не на вечірці.

— А от той фотограф, — Оля кивнула в бік Максима, який тепер фотографував групу блогерів, — виглядає так, ніби хоче тебе вкрасти прямо звідси.

Софія кинула швидкий погляд на Максима. Він саме опустив камеру і подивився на неї. Їхні очі зустрілися, і на мить усе навколо — музика, натовп, неон — зникло. Він усміхнувся, але це була не його звична грайлива посмішка, а щось глибше, майже сумне.

— Він просто працює, — пробурмотіла Софія, відводячи погляд. Але її серце не слухало. Воно гуділо, як її ноутбук перед перезапуском.

Пізніше, коли вечірка почала затихати, Софія вийшла на балкон, щоб подихати свіжим повітрям. Нічний Київ мерехтів унизу, і вона обхопила себе руками, відчуваючи, як прохолода заспокоює її нерви. Вона не почула, як двері відчинилися, але відчула його присутність ще до того, як він заговорив.

— Не думав, що програмістки люблять вечірки, — голос Максима був тихим, але з ноткою гумору. Він зупинився поруч, спираючись на перила.