Глава 6: Свайп вліво

Софія сиділа в затишному кафе на Андріївському узвозі, нервово крутячи в руках соломинку від холодного чаю. Її перше побачення, організоване "Амуром", мало початися за п’ять хвилин, і вона вже шкодувала, що погодилася на пропозицію Дениса стати "обличчям" додатку. Ідея була проста: вона тестує "Амур" на собі, ходить на кілька побачень, а команда "TeVi" використовує це для промо. Логічно, маркетингово, ідеально. Але чому тоді її долоні пітніли, а в голові крутилася думка про Максима і його дурнуватий смайлик у чаті?

"Амур" підібрав їй кандидата: Тарас, 29 років, маркетолог, любитель кросівок і craft beer. На папері — ідеальний збіг. Але Софія не могла позбутися відчуття, що її ШІ, який вона сама ж запрограмувала, вирішив пограти в комедію. Вона глянула на телефон, де "Амур" видав повідомлення:

Софія, розслабся. Тарас — 89% збігу. Посміхнися і не говори про код. Хоча б перші 10 хвилин.

— Дуже смішно, — пробурмотіла вона, ховаючи телефон у кишеню. Вона вдягла просту чорну сукню, яку Оля затвердила як "елегантно, але не занадто", і навіть нафарбувала губи. Але все одно відчувала себе так, ніби йде на співбесіду, а не на побачення.

Двері кафе відчинилися, і до зали увійшов хлопець у яскравих кросівках і футболці з написом "Just Do It". Тарас. Він помахав їй, широко посміхаючись, і Софія відчула легке полегшення. Принаймні він не виглядав як любитель кактусів.

— Софія, так? — Тарас присів навпроти, його енергія була такою, ніби він щойно випив три еспрессо. — Круто, що "Амур" нас звів. Я чув, ти його створила? Це типу… вау, ти геній!

— Ну, не зовсім геній, — Софія змусила себе посміхнутися. — Просто люблю, коли все працює за планом.

Але побачення швидко пішло не за планом. Тарас виявився фанатом самопрезентації: він пів години розповідав про свою колекцію кросівок, потім перейшов на тему крафтового пива, а коли дістав телефон, щоб показати фото своєї собаки, Софія зрозуміла, що собака — це ящірка. Ім’я ящірки було… Кросівка.

— Вона класна, правда? — Тарас гордо тицьнув екраном, де ящірка грілася під лампою. — Я її треную, щоб вона бігала по колесу, як хом’як.

Софія кивнула, намагаючись не розсміятися. "Амур", ти офіційно провалився, подумала вона, потягуючи чай. Вона вже уявляла, як повернеться до офісу і перепише весь алгоритм із нуля.

— Слухай, Тарасе, було приємно, але мені треба… — вона почала вставати, але двері кафе знову відчинилися, і в зал увійшов Максим. У тій самій джинсовій куртці, з камерою на шиї і з виразом обличчя, ніби він щойно виграв у лотерею.

— Софія? — Він зупинився біля її столика, його брови злетіли вгору. — Ти на… побаченні?

Софія відчула, як її щоки запалали. Чому він завжди з’являється в найгірший момент?

— Ділова зустріч, — випалила вона, хоча це звучало так само переконливо, як її спроби виправити баги "Амура". — А ти що тут робиш?

— Фотографую для їхнього Instagram, — Максим кивнув на баристу, який уже махав йому з-за прилавка. Потім він глянув на Тараса, який саме показував Софії чергове фото ящірки. — Крутий чувак. Любитель рептилій?

Тарас підвів голову, явно не розуміючи, що відбувається.

— Е-е, так. А ти хто?

— Максим, — він простягнув руку, але його очі не відривалися від Софії. — Просто фотограф. І, здається, боржник Софії за одну пролиту каву.

Софія закотила очі, але не змогла стримати посмішку. Тарас, відчувши себе зайвим, почав щось бурмотіти про те, що йому пора, і швидко зник, залишивши Софію з Максимом і її холодним чаєм.

— То що, "Амур" уже працює? — Максим присів на місце Тараса, його тон був грайливим, але в очах блищала цікавість. — Чи це ти просто вирішила перевірити, як воно — бути по той бік алгоритму?

— Це… експеримент, — Софія відвела погляд, відчуваючи, як його близькість знову змушує її серце битися швидше. — Для промо. Денис наполіг.

— Денис? — Максим нахмурився, і Софія помітила, як його щелепа напружилася. — Той чувак у костюмі, який думає, що він Ілон Маск?

Вона засміялася, цього разу щиро.

— Щось типу того. Але це не важливо. "Амур" має довести, що він працює. А я… просто частина плану.

Максим нахилився ближче, і Софія відчула легкий запах його парфуму — той самий кедр і цитрус, що не давав їй спокою в її фантазіях.

— Знаєш, Софія, я не експерт у ШІ, але мені здається, що твій "Амур" не враховує одного, — він зробив паузу, і його голос став тихішим. — Іноді люди просто… трапляються. Без алгоритмів. Без свайпів.

Софія відчула, як її дихання сповільнилося. Вона хотіла сказати щось розумне, щось про код чи статистику, але замість цього просто дивилася в його очі, які здавалися глибшими, ніж весь її датасет.

— Може, ти правий, — нарешті сказала вона, і її голос був ледь чутним. — Але я все одно перевірю код.

Максим усміхнувся, і ця посмішка була такою, від якої їй захотілося або втекти, або залишитися назавжди.

— Перевіряй, програмістко. Але якщо твій "Амур" знову підкине тобі ящірок, дзвони мені. Я знаю одне місце на Подолі, де роблять найкращу каву без кофеїну.

Він встав, підморгнув і пішов фотографувати баристу, а Софія залишилася сидіти, тримаючи соломинку так міцно, ніби це був її останній зв’язок із реальністю. Її телефон дзенькнув, і "Амур" видав нове повідомлення: