Глава 5: Небезпечна пропозиція

Софія сиділа в офісі "TeVi", нервово крутячи ручку в руках. Скляні стіни переговорної відбивали її відображення, і вона помітила, що виглядає так, ніби не спала три доби. Що, власне, було недалеко від правди. Після нічного дебагу "Амура" і тих тривожних фантазій про Максима вона ледве встигла прийняти душ і натягнути джинси з білою сорочкою перед зустріччю з Денисом. Її ноутбук, який дивом пережив кавовий інцидент, гудів на столі, а на екрані світилася бета-версія "Амура", готова до демонстрації.

Денис увійшов до кімнати з тією своєю фірмовою посмішкою, яка здавалася відрепетируваною перед дзеркалом. Його костюм, як завжди, був бездоганним, а годинник на зап’ясті блищав так, ніби кричав: "Я коштую більше, ніж твій річний бюджет". Софія зітхнула. Вона поважала його як бізнесмена, але щось у його манері — занадто гладенькій, занадто розрахованій — змушувало її тримати дистанцію.

— Софіє, ти виглядаєш… натхненною, — Денис присів навпроти, його погляд затримався на ній трохи довше, ніж було комфортно. — Готова вразити інвесторів?

— Якщо "вразити" означає "показати, що мій ШІ не пропонує кактусових веганів усім підряд", то так, готова, — Софія спробувала пожартувати, але її голос звучав напружено. Вона відкрила ноутбук і запустила демо. — Я виправляла баги всю ніч. "Амур" тепер точніший. Дивіться.

На екрані з’явився профіль тестового користувача — вигаданої Анни, 28 років, любительки джазу і прогулянок Подолом. "Амур" швидко підібрав їй трьох кандидатів, і цього разу жоден із них не згадував кактуси чи медитацію. Софія видихнула з полегшенням.

— Вражаюче, — Денис кивнув, але його очі дивилися не на екран, а на неї. — Ти справді геній, Софіє. Але знаєш, що зробить "Амур" по-справжньому особливим? Обличчя. Людське обличчя. Твоє обличчя.

Софія закліпала, не впевнена, чи правильно його зрозуміла.

— Моє… що? Я програмістка, Денисе, не інфлюенсерка. Моя робота — це код, а не пози для Instagram.

Він засміявся, але в його сміху було щось хиже.

— Саме тому ти ідеальна. Ти справжня. Інвестори люблять історії, а твоя — дівчина, яка створила ШІ для кохання, але сама його не тестує — це хіт. Уяви: ми запускаємо кампанію, де ти стаєш першою користувачкою "Амура". Ходиш на побачення, ділишся враженнями. Це дасть нам увагу медіа, користувачів, усе.

Софія відчула, як її шлунок стискається. Вона уявляла себе за ноутбуком, а не в центрі рекламної кампанії. І точно не на побаченнях, які організує її власний ШІ. Але Денис продовжував:

— Подумай, це win-win. Ти доводиш, що "Амур" працює, і стаєш зіркою стартап-сцени. А ми залучаємо фінансування. — Він нахилився ближче, його голос став тихішим. — І, можливо, ти нарешті дозволиш собі трошки розважитися.

Останнє речення зависло в повітрі, і Софія відчула, як по спині пробігли табуни мурах — не ті приємні, які вона уявляла з Максимом, а якісь… тривожні. Вона відсунулася назад.

— Я подумаю, — сказала вона, намагаючись звучати нейтрально. — Але я не впевнена, що я… підхожу для такого.

— Ти підходиш для всього, Софіє, — Денис посміхнувся, але в його очах було щось, що змусило її відвести погляд. — Дай мені знати до кінця тижня. І, до речі, гарні фото для сайту. Той фотограф, якого ти найняла, непогано попрацював.

Софія стиснула губи. Вона не наймала Максима. Він сам запропонував. І чомусь згадка про нього від Дениса звучала… неправильно.

Пізніше того дня Софія сиділа в кав’ярні "Під Золотими Воротами" з Олею, переказуючи розмову з Денисом. Оля, як завжди, жувала круасан і гортала телефон, але її очі спалахнули, коли Софія дійшла до частини про "обличчя "Амура"".

— Ти жартуєш? — Оля ледь не подавилася. — Він хоче, щоб ти стала, типу, Tinder-інфлюенсеркою? Ох, Софі, це геніально! Уяви: ти на побаченнях, "Амур" тобі підбирає хлопців, а я знімаю це все для TikTok. Вірусний контент забезпечений.

— Олю, це не смішно, — Софія ткнула виделкою в свій чізкейк, ніби він був винен у її проблемах. — Я не хочу бути обличчям чогось. Я хочу, щоб "Амур" працював, і щоб мене залишили в спокої.

— Угу, звісно, — Оля підморгнула. — А що там із тим фотографом? Максим, так? Ти ж із ним учора зустрічалася. Розкажи, як було.

Софія зітхнула, але не змогла стримати легкої посмішки. Вона розповіла про студію, про те, як Максим жартував, як він ненароком торкнувся її плеча, і як вона ледь не забула, що таке дихати, коли він сказав про "хімію". Оля слухала, підпираючи підборіддя рукою, і виглядала так, ніби дивилася романтичну комедію.

— Ох, подруго, ти пропала, — заявила Оля, коли Софія закінчила. — Це не "Амур". Це доля. Напиши йому. Запроси на каву. Або, знаєш, на щось цікавіше.

— Я не буду його запрошувати, — Софія відрізала, але її пальці мимоволі потяглися до телефону. Вона відкрила чат із Максимом і побачила, що він надіслав їй кілька оброблених фото з учорашньої сесії. На одному з них вона сміялася, дивлячись кудись убік, і виглядала… щасливою. Софія навіть не пам’ятала, коли востаннє так виглядала.

— Він надіслав фото, — пробурмотіла вона, показуючи телефон Олі.

— Ого, — Оля присвистнула. — Це не просто фото. Це… ну, знаєш, коли хлопець фотографує тебе так, ніби ти — його муза? Це воно.

— Ти передивилася серіалів, — Софія закотила очі, але її пальці вже набирали відповідь: