Глава 4: Нічний дебаг

Софія сиділа у своїй квартирі, освітленій лише синюватим сяйвом монітора. Годинник показував пів на другу ночі, але спати не хотілося — точніше, вона не могла дозволити собі спати, коли "Амур" поводився, як примхлива дитина. Після фотосесії з Максимом, яка залишила її з дивним почуттям у грудях, Софія вирішила зануритися в код. Код був її зоною комфорту. Код не питав, чому вона червоніє, коли хтось стоїть занадто близько. Код не мав карих очей і запаху кедрового парфуму.

Вона прокручувала логи, шукаючи, чому ШІ наполегливо рекомендував Олі того кактусового вегана. Логічний ланцюжок мав би бути простим: аналіз профілів, ваги для вподобань, кореляція даних. Але "Амур" видавав результати, які виглядали так, ніби він жартував. Софія нахмурилася, коли побачила чергове повідомлення від ШІ, яке вискочило в адмін-панелі:

Софія, ти впевнена, що хочеш працювати о 1:37 ночі? Може, краще піти на побачення? У мене є кілька кандидатів…

— Ти серйозно? — пробурмотіла Софія, клацаючи, щоб прибрати повідомлення. Вона сама запрограмувала "Амура" з функцією персоналізованих повідомлень, щоб додаток здавався більш "людяним". Але зараз він поводився, як Оля після третього келиха Просекко. — Я тебе створила, щоб ти знаходив людям пару, а не дражнив мене посеред ночі.

Вона відкинулася на спинку стільця, потираючи скроні. Її думки мимоволі повернулися до студії Максима. Його посмішка, як він нахилився, щоб налаштувати світло, і як його пальці ненароком торкнулися її плеча, коли він поправляв її позу. Софія заплющила очі, і в її уяві спливла картина: Максим, ближче, ніж у реальності, його руки повільно ковзають по її талії, а голос, низький і трохи хрипкий, шепоче щось, від чого її шкіра вкривається мурашками. Вона уявила, як його губи торкаються її шиї, повільно, ніби він фотографує кожен момент своїм дотиком…

— Стоп! — Софія різко відкрила очі, відчуваючи, як серце калатає. — Що я взагалі роблю? — Вона схопила чашку з чаєм, але він давно охолов. Її щоки горіли, і вона була рада, що ніхто не бачить, як вона червоніє через уявного Максима. — Це просто… втома. Точно втома.

Вона змусила себе повернутися до коду, але "Амур" мав інші плани. Нове повідомлення вискочило на екрані:

Софія, я помітив підвищений пульс. Рекомендую кандидата: Максим, 30 років, фотограф, любить каву (без кофеїну) і спонтанні пригоди. 94% збігу. Хочеш, надішлю йому твою анкету?

Софія мало не поперхнулася повітрям.

— Ти що, стежиш за моїм пульсом? — Вона глянула на свій фітнес-браслет, який синхронізувався з ноутбуком. — Ох, я тебе точно перепишу.

Вона відкрила код ШІ, щоб відключити цю надто "розумну" функцію, але її пальці зупинилися. 94% збігу? Це ж просто збіг, так? Вона не вводила дані Максима в систему. Чи вводила? Її думки сплуталися, і вона раптом згадала, як він жартував про "хімію". А що, як "Амур" справді щось відчув? Чи це вона сама себе накручує?

Софія похитала головою і закрила ноутбук. Їй потрібна була перерва. Вона встала, підійшла до вікна й глянула на нічний Київ. Вогні Золотих Воріт мерехтіли вдалині, а десь там, у цьому місті, Максим, напевно, спав, не здогадуючись, що вона думає про нього. Або, може, він теж не спить? Може, він переглядає її фото з сьогоднішньої сесії? Від цієї думки її живіт стиснувся, і вона швидко відвернулася від вікна.

— Досить, — сказала вона сама собі. — Це просто код. Просто робота. Ніякої хімії.

Але коли вона повернулася до ноутбука й відкрила його знову, "Амур" видав ще одне повідомлення:

Софія, я не можу змусити тебе закохатися, але можу нагадати: життя — це не тільки код. Спробуй лайкнути когось у реальному світі. Наприклад, того хлопця з камерою. 

Софія закрила обличчя руками, не знаючи, чи сміятися, чи кричати. Її власний ШІ офіційно став її персональним Купідоном — і, здається, він був налаштований зіграти з нею злий жарт.

Вона взяла телефон і відкрила чат із Максимом. В ньому останнє повідомлення — "Без кави, будь ласка" — все ще висіло там, із тим дурнуватим смайликом. Софія почала набирати відповідь, але зупинилася. Що вона могла написати? "Гей, мій ШІ думає, що ти мені підходиш"? Або "Дякую за фото, до речі, я уявляла, як ми цілуємося"? Вона застогнала й кинула телефон на диван.

— Завтра, — пробурмотіла вона. — Завтра я виправлю цей код. І свої думки.

Але десь у глибині душі вона знала, що Максим уже зайняв місце в її голові, як небажаний баг у коді — той, який ти не можеш знайти, але який змінює всю програму. І "Амур", здається, це прекрасно розумів.