Розділ 6

Меган лежала у ванній, відкинувши голову назад на холодний край. Вода м’яко обіймала її тіло, залишаючи оголеними лише плечі й груди. Волосся, зібране у високий пучок, було акуратним, але кілька неслухняних пасем вибилися, торкаючись шиї й лоскочучи шкіру. Вона закрила очі, намагаючись хоча б на мить позбутися тривожних думок, що невпинно плуталися в її голові.

Спочатку вона планувала приготувати вечерю, але Ендрю, з тією спокійною наполегливістю, яка здавалась майже механічною, наполіг зробити все сам. Він набрав для неї ванну, турботливо перевірив температуру води, а потім залишив її наодинці, вирушивши на кухню. Це мало б подарувати їй розслаблення, але замість цього лише додало напруги.

Меган залишила двері ванної трохи прочиненими. Це було майже несвідомим жестом — їй хотілося чути, що відбувається в квартирі. Спокійний вечір, аромат теплої води й м’яке світло створювали затишок, але її думки були далекі від спокою. Легкий протяг прослизав у кімнату, нагадуючи їй про те, наскільки зараз все в її житті здавалося незвично дивним, ніби це був лише сон.

З коридору долинали знайомі звуки: відкривання шафок, шурхіт шухляд, плескіт води під краном. Потім звук ножа, який рівномірно розрізав овочі об дерев’яну дошку, і, нарешті, тихе шкварчання — він щось смажив. Здавалося, це мала б бути звичайна сцена буденного життя, але все, що робив Ендрю, нагадувало виставу, досконалу до найменших деталей.

Її пальці мимоволі стиснули край ванни, шукаючи хоч якусь опору в світі, де все здавалось нестабільним. Вона повторювала собі, що все в порядку, що чоловік знову поряд, що життя повернеться до колишнього. Але ці слова лунали мляво навіть у її власних думках.

Меган повільно занурилася у воду, дозволяючи їй обгорнути її тіло майже повністю. Легкий дотик води затихнув її розум, поглинаючи весь хаос, що вирував у її свідомості. Лише тут, під рівним тиском води, вона відчула короткочасне полегшення.

Раптом тишу порушив легкий стук у двері. Звук був обережним, м’яким, але настільки чітким, що вибив її з рівноваги.

— Меган, — прозвучав знайомий голос Ендрю з-за дверей, приглушений, але виразний. — Вечеря готова.

Дівчина здригнулася, як від сильного поштовху. Серце несподівано прискорилося, а дихання стало важким і нерівним. Вона миттєво винирнула з води, наче прагнучи вийти з власних думок, намагаючись відновити зв’язок із реальністю.

— Зараз буду, — сказала вона, намагаючись додати голосу впевненості, хоча відчувала, що слова не звучать так, як хотілося б. Вона вдихнула, намагаючись зібратися, і, зосередившись на своїх рухах, почала обережно вилазити з ванни.

Одягнувши халат, Меган обвила його тканину навколо себе, відчуваючи, як починає заспокоювати її. Вона попрямувала на кухню. За дверима дівчина відчула теплоту, що виходила з приміщення, змішуючись з ароматами приготованої їжі, які заповнювали повітря.

Зайшовши на кухню, вона побачила, як Ендрю, у фартуху, акуратно сервірував стіл. На ньому стояли дві тарілки з паруючими стравами, келихи з вином і свічка, полум’я якої ледве помітно гойдалося від його рухів.

 — Сподіваюся, ти зголодніла,  — сказав він, піднявши погляд. Його очі світилися теплом, але це тепло не торкалося до її внутрішнього неспокою.

Меган намагалася відповісти усмішкою, але відчула, як її губи ледь здригнулися. Вона підійшла ближче й сіла за стіл, спостерігаючи, як він вмостився навпроти неї.

— Дуже, — сказала вона, відчуваючи, як слова лягають у повітрі трохи важче, ніж вона хотіла б.

На тарілці лежала ідеально приготована страва — соковитий стейк із овочами, які були викладені так акуратно, що це більше нагадувало ресторанну презентацію, ніж домашню вечерю. Від страви підіймався ледь помітний пар, наповнюючи повітря ароматами спецій, які вона добре пам’ятала.

Меган провела виделкою по краю тарілки, ніби перевіряючи, чи справді це реальність.

— Виглядає  гарно, — мовила вона, намагаючись додати голосу тепла, хоча в душі відчувала легке напруження.

— Сподіваюся, що і на смак теж нічого, — відповів він із м’якою усмішкою, нахиляючись трохи ближче. Його очі зустрілися з її, затримуючись трохи довше, ніж звичайно, ніби прагнули відчути, що вона думає насправді. — Ти ж любиш стейк?

Меган кивнула, але замість того, щоб відразу взяти шматочок, зробила невеликий ковток вина. Напій був ідеально підібраним, але навіть він не зміг повністю розслабити її.

Вона краєм ока знову поглянула на свого чоловіка. Ендрю сидів спокійно, злегка нахилившись уперед, але виделки так і не торкнувся. Його погляд був зосереджений на ній, мовби він намагався вловити кожну її реакцію. Це несподіване спостереження змусило Меган напружитися. Вона несвідомо стиснула прибори в руках, відчуваючи, як метал холодив її долоні.

Змушуючи себе виглядати невимушеною, вона акуратно надрізала стейк і скуштувала невеликий шматочок. М’ясо було ідеально приготоване, соковите, з ніжним ароматом спецій. Смак, безсумнівно, заслуговував на похвалу, але це не змогло розвіяти відчуття напруги, яке важким туманом оповило її свідомість.

Вона зробила ковток вина, щоб змити гіркоту власних думок, і нарешті підняла погляд на Ендрю. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах читалася якась настороженість, що здавалась недоречною в такому простому моменті.

— Це дійсно дуже смачно, — промовила вона, намагаючись наповнити голос вдячністю, а не сумнівом, який просочувався крізь її слова. Вона змусила себе посміхнутися, але ця усмішка видалася їй натягнутою. — Чому ти сам не їси?